БРАТИ ОБНЯЛИСЯ У ХРАМІ

Минулої середи у селі Лище Луцького району відбулося урочисте відкриття і освячення церкви Різдва Іоана Хрестителя
Того погожого ранку маршрутки з Луцька у Лище йшли переповненими. А в центрі приміського села довгими вервечками вишикувались автомобілі від рідної нашої “Волинянки” до крутих іномарок. Місцевий дідусь у вишиванці приїхав на старенькому велосипеді. Такого велелюддя Лище, мабуть, ніколи не бачило. На храмове свято у день відкриття і освячення новозбудованої церкви Різдва Іоана Хрестителя прибули не лише тутешні парафіяни, а й небайдужі християни з сусідніх сіл, уродженці Лища з обласного центру, зблизька і здалека.
... Ніжно-голубим небом пливли білі-білі хмаринки. Світлі промені золотавого сонця теплою ласкавістю обціловували голубі куполи іменинниці-церкви. Пахло літом і липовим цвітом. Легкий вітерець вигойдував хвилі широкого ставка, що плескався за плакучими вербами. Кигикали озерні чайки на маленькому романтичному острівці. Ось така природна ідилія, що зливалася із святістю хорових піснеспівів, які розносились довкруж блаженного храму. Божественну літургію правив єпископ Луцький та Волинський, преосвященнійший Михаїл із собором більше двадцяти священнослужителів.
Святе лоно церковки не могло вмістити одразу всіх бажаючих поставити тут свою свічку. А тому багато людей щиро хрестилися, слухаючи Богослужіння біля входу до храму. Хто стояв, старенькі бабусі з паличками сиділи на церковних лавах, молода мама тримала на руках своє миле дитятко, якась жіночка молилася в інвалідному візку.
Після служби Божої відбувся хресний хід довкола церкви, яку освятив владика. Преосвященнійший Михаїл не шкодував святої води, щедро окроплював нею мирян, особливо діток, бо ж то було свято Івана Купала.
А тоді владика щиросердно привітав усіх присутніх з урочистою подією відкриття церкви і з храмовим святом, виголосив задушевну проповідь. Він нагадав слова святого апостола Якова, що “без віри не можна догодити Богові”. Але без діла віра мертва, наголосив соборний оратор. І ось ця конкретика саме й проявляється у будівництві храмів. Храм — це вираження нами своєї душі. Це священне місце, де ми найбільше відчуваємо присутність Бога, це місце благодаті Духа святого.
Настоятель Лищенської церкви протоієрей Віктор Пушко у своєму виступі щиро подякував будівничим, творцям храму і його жертводавцям, а найактивнішим з них владика Михаїл вручив Благословенні грамоти. Заспівні слова незбагненної сили і краси голосу отця Миколая Коця із Луцького Свято-Троїцького собору підхопив лищенський церковний хор і побажав усім многая літа.
На своєрідному урочистому мітингу виступив голова Луцької районної ради Юрій Сургент, зазначивши, що нинішня влада намагається віруючим усіх конфесій надавати посильну допомогу у відновленні, будівництві храмів, а новозбудована церква у Лищі — 37-ий храм Київського патріархату у “столичному” районі.
Хвилюючими були слова лищенського сільського голови Віталія Шкорупського. Він повідомив, що на цьому місці піднялася до неба вже третя церква і висловив сподівання, що вона вже стоятиме тут вічно.
Попередня дерев’яна церква згоріла минулої війни. Лищенці пристали до сусідньої воротнівської парафії. А чотири роки тому на Івана Купала заклали камінь під спорудження своєї церкви. То була справді народна сільська будова. Організаторами і натхненниками благородної справи стали брати Анатолій (нинішній староста) та Сергій Петрови, а головними будівничими — також брати Ростислав і Павло Плисюки. Коли поставили останній розчерк у церкві-писанці, брати обнялися у храмі.
Церковний староста Анатолій Петров, який ішов з хрестом попереду хресного ходу довкола нової церкви, назвав мені ще багато сподвижників у здійсненні священного задуму: Іван Зарадюк, Ростислав Гаврилюк, Іван Возняк... Перелічити усіх — місця мало було б у газеті.
Делікатно запитав Анатолія Святославовича:
— Чому раптом чоловік з російським прізвищем вирішив побудувати українську церкву?
Розповів, що перед Першою світовою війною, у 1905 році, його діда з сім’єю евакуювали в глибоку Росію. Так склалися обставини, що своє прадавнє прізвище Петришин дід змушений був підігнати під російське Петров.
— А батьки вже мої, ми, брати, народилися в Лищі. Тут наше родове коріння,— говорить Анатолій Петров.
Автор цих рядків передав від редакції “Волині” в офіру Лищенській церкві золотий хрестик. Цікава його історія. Одного дня наш читач знайшов на підлозі в ближньому гастрономі “Олдем” на проспекті Волі чийсь загублений хрестик. Знахідку передав продавцям: може, хтось за нею звернеться. Два тижні хрестик пролежав у магазині. Ніхто за ним не прийшов. Тоді читач приніс його у нашу редакцію. Два чи три рази ми через газету просили відгукнутися власника згуби. Марно. Тому й вирішили передати золоту знахідку в нову церкву з таким підтекстом: щоб завжди знаходили свої стежки-дороги до храму, не губили в душі віри і любові до Господа.
Матушка священика, коли владика освячував Лищенську церкву, підняла погляд у небо і зауважила, що на головний купол сів голуб. Відомо, що цей птах — символ Духа святого.
Святослав КРЕЩУК.
Фото Володимира ЛУК’ЯНЧУКА.