Там, де правда, — там воля!
Пані у пишних шатах, нафарбована, в золоті й діамантах заходить у кожну оселю і її приймають як дорогу гостю, запрошують до столу і не куди-небудь, а на чільне місце. А вона й рада — і жити залишається
Валя МИХАЛЬСЬКА,
художниця, лауреат премії ім. Степана Сачука «За служіння суспільству»
І беруть її з собою на роботу і на відпочинок, не бояться залишати на неї дітей. Подружні пари не соромляться її присутності і закохані не проганяють її. Вона панує в судах і Верховній Раді, з нею живуть депутати і керівники різних рангів. Президенти беруть її з собою на всі зустрічі та саміти. Згинаються перед нею, як лакеї, і улесливо усміхаються. Вона панує у світі і серед людей вона — своя. Бо ім'я тої пані — Брехня.
А Правду, як жебрачку, в обшарпаній одежині проганяють з кожного двору, не дають затриматись на вулиці, не пускають у душі й серця.
Чи замислюємось ми, скільки разів за день кажемо неправду? А за місяць? А за рік? А за все життя? Страшно, бо цей тягар, як сміття, уже накрив нас із головою. Невже хочемо задихнутися? Ми свободолюбивий народ. Народ, який за волю життя віддає. А воля і брехня — речі несумісні. З нею, з Правдою, жити дуже нелегко. Бо вона щира, без прикрас, чиста. Вона — як жінка без косметики. Але з нею невигідно. Бо доведеться повернути всі вкрадені гроші народу. Доведеться припинити війну і нести всю відповідальність за смерть військових і цивільних людей, а найстрашніше — дітей. Доведеться прибрати всі перепони, які заважають жити без страху: жити у теплі й отримувати освіту, лікуватись, не боятись за майбутнє. Невже на догоду Брехні ми ладні втратити самі себе?! Ми ж українці — народ з генетичним кодом віри і любові! І тільки ми на своїй землі здатні навести лад. Не спостерігачами, а учасниками зобов'язані бути! Бо немає чарівної палички, за помахом якої миттєво все зміниться. Не прийдуть чужинці працювати на благо нашої держави. Вже маємо гіркий досвід господарювання зайд.
Не уподібнюймося тим, хто позичив очі у сірка, а вдачу — у свині. Такі були в усі часи, та й будуть. Але панування їхнє не довге. І можемо його ще скоротити в пам'ять про тих, кого розстріляли у мирній Україні, кого нині оплакують рідні. Повернімо Правду. Щодень живімо з нею. І стане вона для нас «мечем і щитом». Бо там, де правда, — там воля!
