Поранений у ногу солдат затанцював на своєму весіллі
У цьому не було б нічого дивного, якби не така обставина: йдеться про учасника АТО із села Раків Ліс Камінь-Каширського району Анатолія Устимюка, який влітку 2014 року був важко поранений в бою під Слов’янськом. І якби не успішна операція, проведена у Парижі, то невідомо, чи став би він на ноги
Катерина ЗУБЧУК
Тож коли у жовтні цього року у Камені-Каширському було його весілля і Анатолій танцював зі своєю обраницею Катею Фіц, то, як говорила його мама Наталія Петрівна, їй хотілося плакати від радості. Адже все могло бути інакше, печальніше. До речі, розділила щастя з молодими, пораділа за десантника (Анатолій Устимюк служив за контрактом у Львівській 80-й окремій аеромобільній бригаді) і знана на Волині волонтерка Наталія Попова-Соколова. І це зрозуміло. Адже завдяки їй, як і багатьом іншим добровільним помічникам, вдалося назбирати грошей, щоб після лікування в госпіталі Києва відправити бійця у клініку столиці Франції. Хірургу Масмежану і всім, хто долучився до його порятунку, завдячує десантник тим, що, хоч і став інвалідом, але ж ходить на своїх, рідних ногах. А була ж загроза ампутації.
Якщо говорити про найважливішу подію в житті Анатолія в нинішньому році, то це, звичайно, одруження. Почуття молодих – випробувані й перевірені. Тільки-но Катя почула, що Анатолій поранений і лежить у госпіталі Києва, то вирушила до нього. І, як говорила його мама, приїзд дівчини у госпіталь був для її сина порятунком від розпачу. Побачивши свою кохану, він повеселішав. Катя була біля майбутнього чоловіка, поки його не відправили на лікування у Париж. А моральний дух так багато важить у критичній ситуації!
Приїзд дівчини у госпіталь був для її сина порятунком від розпачу. Побачивши свою кохану, він повеселішав.
Цього року в липні Анатолій одержав житло в Луцьку. Його придбали для бійця за кошти держбюджету. Однокімнатна квартира, вартістю майже 800 тисяч гривень, розміщена у новобудові на вулиці Набережній. І якщо восени під час нашої зустрічі й розмови для сторінки «Любить! Не любить» молодята ще тільки-но обживалися тут, то сьогодні вже й новосілля позаду. І Новий-2017-й рік вони зустрічали вже у статусі лучан. Цей статус посилений ще й тим, що Анатолій влаштувався на роботу в обласному центрі – він працює кадровиком у патрульній поліції Луцька.
Підсумовуючи, чи ж вдалося в цьому році здійснити задумане, молодий чоловік (до речі, удостоєний ордена «За мужність III ступеня»), здається, про одне пошкодував: 2 серпня, у День Повітряно-десантних військ, він не поїхав до Львова, у свою бригаду. Зазвичай, там збираються ті, з ким служив. Це ж була нагода побачитися і з хлопцями, з якими був у зоні АТО на Сході України, з ким ішов у бій, ділився, як кажуть, останнім шматком хліба.
Після пережитого у 2014-му під Слов’янськом, а потім пройшовши непростий шлях до одужання, Анатолій по-особливому цінує кожен день і мить. Він дорожить рідними і близькими людьми. І не вибудовує якихось грандіозних планів, а просто живе. Любить приїхати з дружиною додому, до рідної матусі, дні якої минали в молитвах за сина, коли він був на Сході України, а потім – на лікуванні. Тепер вони разом дякують Богу за те, що почув ці молитви…
На фото: Наречених вітала волонтерка Наталія Попова-Соколова та її чоловік Дмитро.
