У цій історії не було б нічого незвичного, якби у ній не фігурувала одна незвична обставина...
У цій історії не було б нічого незвичного, якби у ній не фігурувала одна незвична обставина. Голуби, ці мирні птахи, завжди туляться до людей. Я також їх деколи підгодовую. Хоч сусіди скаржаться: “Вони загаджують нам балкони”. Кажу сусідам: “Ми, люди, гадимо щодня більше один одному, ніж нам голуби”. Якогось дня мене покликала поетеса, колега Валентина Штинько. На підвіконні її кабінету побачив безногу голубку, що частувалась подрібненим пряником. Наступного ранку мене знову покликала Валентина: “Зайди”. На підвіконнику клювали крихти хліба безнога голубка і... безногий голуб. Подумав: “Навіть птахи вміють порозумітися у своїй біді”. Стояв за вікном і думав про свою життєву драму. У моєму посвідченні написано: “Інвалід ІІ групи довічно”.
