За хірурга Олександра Кругляка моляться у Новому Айдарі

 Галина СВІТЛІКОВСЬКА

«Перед полеглими хлопцями відчував провину»
Завідувач хірургічного відділення Волинського обласного госпіталю ветеранів війни Олександр Кругляк був учасником і першого, і другого Майдану, а коли почалися бойові дії на Сході України, не раз задумувався над тим, що його професійний досвід міг би там знадобитись. Та військкомат уже «списав» за віком. Від демобілізованих, з тіл яких діставав осколки, які у нього доліковували переломи кісток, що не позросталися, знав, як бракувало нашим бійцям у перші місяці війни відлагодженої і кваліфікованої медичної допомоги, скільком із них це коштувало життя.

У зону АТО відправляють на місяць, вік і зайнятість значення не мають, робоче місце і зарплата зберігаються. Усі організаційні питання чітко відпрацьовані на рівні Міністерства охорони здоров'я.

— Знаєте, я перед полеглими хлопцями відчував провину, що не був там, де вони сходили кров'ю, — зізнався Олександр Олександрович під час розмови. — Думаю, багатьом медикам, та й не тільки нам, це муляє душу. Тож коли у травні минулого року на оперативці наш головний лікар Тетяна Олександрівна Масікова оголосила, що Перший добровольчий мобільний шпиталь імені Пирогова запрошує у свої ряди хірургів і травматологів, я відразу зголосився. З обох спеціальностей маю належні категорії і багаторічну практику. Умови цілком влаштовували: у зону АТО відправляють на місяць, вік і зайнятість значення не мають, робоче місце і зарплата зберігаються. Усі організаційні питання чітко відпрацьовані на рівні Міністерства охорони здоров'я. Я був налаштований їхати на передову, але потрапив до другого медичного батальйону, який базувався на Луганщині, і мене відрядили у Новоайдарівську райлікарню.
Торік у липні він був першим хірургом з Волині у складі Першого добровольчого. Згодом ще двоє наших лікарів виявили бажання послужити на Сході в мобільному шпиталі — інфекціоніст Тетяна Кушнерук з Любешівської райлікарні та Юрій Романішин з Ківерців.
Олександр Олександрович пригадував, що під час першої ротації працював з анестезіологом із Черкащини, який родом був із Запоріжжя.
Щоб дружина не хвилювалася, вигадав «легенду», мовляв, я на курсах із травматології у Запоріжжі. Щовечора телефонував додому і під «диктовку» колеги розказував, де побував, що побачив. Втім, переживати за мене не було чого. До Нового Айдара долинало відлуння обстрілів тільки тоді, коли в хід йшла крупнокаліберна зброя. У лікарні було відділення для поранених бійців, їм надавали допомогу військові лікарі. Ми ж обслуговували переважно мирне населення, серед якого багато переселенців з окупованого Луганська. Траплялися серед пацієнтів і люди «з того боку річки». Лікарів у зоні АТО катастрофічно бракує. Перший тиждень до нас приглядалися, а тоді хворі пішли валом. Операційна медсестра спочатку заявляла, що української не розуміє. Ці люди роками живуть під пресом російської пропаганди, який і досі там дуже сильний. Зрештою, з часом і персонал, і пацієнти почали казати мені «дякую» і «добрий день».

Найстаршому прооперованому було 93 роки
Через місяць після повернення з Нового Айдара Олександр Кругляк попросився в зону АТО вдруге. Каже, наче відчував, що його руки там знадобляться. Цього разу разом із військовими лікарями виїжджав у містечко Щастя, де довелося надавати першу допомогу п'ятьом важкопораненим солдатам. Виручали лікарі одні одних часто. Військові медики не раз ділилися з цивільними дефіцитними медикаментами, адже на їхніх складах торік уже було все необхідне для порятунку пацієнтів.

Багаторічна практика у госпіталі дала змогу поповнити «колекцію» патентів, які засвідчують намагання лікаря удосконалити інструменти, обладнання, технологію оперативних втручань.

— За своє відділення у Луцьку був спокійний, тут є кому підстрахувати. Нас четверо, мої колеги — грамотні фахівці. Тепер у черзі в Перший добровольчий наш лікар Олег Герасимчук, — гордиться своїм колективом Олександр Кругляк, називаючи госпіталь острівком доброти й порятунку для людей похилого віку.
У складі хірургічного відділення, яке пан Олександр очолює з 2000-го, обласний остеомієлітний центр, де щорічно проводять до 280 операцій хворим з цією недугою. І на запитання, як би розпорядився наш співбесідник умовним мільйоном гривень від благодійників, він, не задумуючись, відповідає: «Придбав би апарат низькочастотного ультразвуку для лікування остеомієліту, а ще — було б добре купити лапароскопічну стійку. І хотілося б мати змогу протезувати суглоби усім малозабезпеченим пацієнтам, які цього потребують…».
На жаль, дороговартісні операції не по кишені більшості літніх людей. Добре, якщо є діти, спроможні взяти на себе фінансові витрати. Найстарішому пацієнту Олександра Кругляка, якому він імплантував однополюсний протез, було 93 роки. Дідусь із переломом шийки стегна, який без операції був би довічно прикутий до ліжка, на третій день після хірургічного втручання самостійно зробив перші кроки.
Свою професію Олександр Олександрович фанатично любить ще зі студентських років. Навчаючись у Чернівецькому медінституті, уже мав авторські свідоцтва на винаходи. Багаторічна практика у госпіталі дала змогу поповнити «колекцію» патентів, які засвідчують намагання лікаря удосконалити інструменти, обладнання, технологію оперативних втручань. Використовує кожну можливість підвищити свій фаховий рівень: повернувся зі Сходу, і знову в дорогу — на стажування до Чехії.
На Різдво Олександр Олександрович приймав дзвінки не тільки з різних куточків Волині, а й із Луганщини, вітали люди, яких лікував, ставив на ноги у прямому розумінні цього слова, адже вперше в історії районної лікарні проводив там операції з вживлення штучних суглобів. На стіні його кабінету — ікона, яку подарували вдячні пацієнти у Новому Айдарі. А ще хірург Кругляк привіз зі Сходу медаль «За відновлення регіону». Тож збирається «відпрацювати» відзнаку під час третьої ротації у Першому добровольчому мобільному шпиталі.