«Ми — про зношені санітарні драндулети, а нам — про ракети…»

Галина СВІТЛІКОВСЬКА

Чому люди бояться реформ в охороні здоров'я?
Нарікаємо на те, що медичні послуги сьогодні не всім по кишені, що у районах бракує кваліфікованих лікарів, а у сільських ФАПах бігають голодні миші. Теперішній стан справ у галузі охорони здоров’я нікого не задовольняє. Звідки ж тоді перестороги у сприйнятті проголошених новим керівництвом МОЗу реформ?
Цьогоріч нас очікують зміни у первинній ланці медицини. На словах усе виглядає гарно. Сімейний лікар одержуватиме на кожного пацієнта 210 гривень на рік. Якщо він укладе угоди (медичні декларації) із 2—2,5 тисячі осіб, то в його розпорядженні буде кругленька сума. У засобах масової інформації Уляна Супрун ще минулого року оприлюднила розміри нових зарплат лікарів, запевнила, що 20—30 тисяч гривень — це не межа. Але працівники Центрів первинної медико-санітарної допомоги не поспішають радіти.

Фінансування галузі, на думку Уляни Супрун, достатнє, але кошти використовуються неефективно, їх витрачають на підтримання інфраструктури, сплату комунальних платежів, інші потреби, а не на хворих.

Під час прес–конференції ми запитали в. о. міністра охорони здоров’я про фінансовий фундамент реформ: зокрема, чи передбачені у державному бюджеті кошти на зміцнення матеріальної бази амбулаторій і ФАПів, адже медики на місцях не забезпечені обладнанням, санітарним транспортом, приміщення потребують ремонтів.
— Ну чому ж, — відповіла пані міністр, — ось нам показували амбулаторію у Підгайцях, там є вся необхідна апаратура, створені добрі умови, працює два сімейні лікарі, лаборант, є змога робити аналізи…
На зауваження про те, що високопосадовців традиційно возять «президентським» маршрутом, демонструючи лише «показові» заклади, відреагувала так: «Журналісти часто шукають якийсь негатив, але амбулаторії працюють добре і це насправді можливо».
Фінансування галузі, на думку Уляни Супрун, достатнє, але кошти використовуються неефективно, їх витрачають на підтримання інфраструктури, сплату комунальних платежів, інші потреби, а не на хворих. А з часом медичні заклади будуть працювати за ринковим принципом, тобто лікарні, які матимуть необхідну кількість пацієнтів, зможуть вижити, а ті, де пацієнтів мало, доведеться закривати. Чи не тому й бояться люди, що стару систему збираються руйнувати, не створивши нової.

Про дефіцит лікарів і «зайве» населення
Складніше було очільниці галузі спілкуватися із сімейними лікарями, які говорили про наболілі проблеми і ставили конкретні запитання щодо подальших змін у роботі.
— Сьогодні сімейний лікар змушений обслуговувати у сільській місцевості до 5 тисяч жителів. Як надавати якісну допомогу, не маючи потрібного оснащення, транспорту, виконуючи чималий обсяг паперової роботи? — звернувся від імені колег Володимир Мосійчук, головний лікар Рожищенського центру первинної медико–санітарної допомоги.
— У нашому районі на «первинку» йде не 40 відсотків медичної субвенції, а всього 29,9 відсотка. Дефіцит бюджету становить майже 3 мільйони гривень, коштів бракує навіть на зарплати. Скорочувати персонал — не вихід. У районі не вистачає кадрів. Якщо кожен сімейний лікар укладе угоди із 2 тисячами жителів, то 15 тисяч населення залишиться «за бортом». Санітарний транспорт зношений на 70 відсотків. Чи планується його заміна? — цікавилася головний лікар Маневицького центру первинної медико-санітарної допомоги Людмила Сидорук.
Уляна Супрун пояснила, що забезпечення транспортом, обладнанням, утримання приміщень — це клопіт місцевої влади, адже відбулася децентралізація. А щоб не було «зайвого» населення, порадила взяти на роботу більше лікарів. Чиновниця навіть калькулятор дістала, щоб порахувати, скільки коштів буде у розпорядженні спеціалістів первинної ланки, якщо вони зареєструють якнайбільше жителів і отримають на кожного по 210 гривень. На її думку, високі зарплати допоможуть вирішити кадрову проблему. Та й не всі, мовляв, люди, з ким лікарі будуть укладати угоди, звертатимуться до них за допомогою.
Тут пані міністр, можливо, й має рацію, адже рівень підготовки сімейних лікарів часто настільки низький, що сільські жителі змушені шукати фахівців у Луцьку. В консультативній поліклініці обласної клінічної лікарні біля кабінетів величезні черги, приїжджі змушені платити чималі гроші, щоб пройти якісне обстеження і отримати кваліфіковану допомогу.
Хто забезпечить сімейних лікарів комп'ютерами? Як їм не «втонути» у роботі з паперами? Чи не виникне загроза скорочення середнього медичного персоналу, закриття фельдшерсько–акушерських пунктів у малих селах? Ці запитання у зв'язку з проголошеними змінами в роботі первинної ланки набирають особливої гостроти.
Фінансування медичних послуг буде проводити Національна служба здоров'я і її осередки на місцях. Тож, ймовірно, зникне необхідність утримувати адміністрацію центрів первинної медико-санітарної допомоги. В амбулаторіях самостійно вирішуватимуть, скільки медсестер їм потрібно, скільки фельдшерів. «Це ж із наших грошей, які міністр рахувала, треба буде платити середньому персоналу», — прозвучала репліка із залу.

В космос у ночвах не полетіти
З першого квітня МОЗ обіцяє запустити програму відшкодування вартості ліків для хворих із серцево-судинними недугами, цукровим діабетом, бронхіальною астмою. Люди мають звертатися до сімейного лікаря за рецептами, щоб безкоштовно отримати препарати. До яких черг це призведе, — знаємо з досвіду. Кілька років тому вже була спроба запровадити реімбурсацію на ліки для гіпертоніків. Ані пацієнти, ані сімейні лікарі, ані фармацевти тоді уряду не дякували. Хворі нарікали, що їм пропонують найдешевші препарати. Аптекарі скаржилися, що мусили «вибивати» відшкодування. А медики замість того, щоб лікувати, цілими днями виписували рецепти.
Давно йде мова про необхідність створення єдиного електронного реєстру пацієнтів, про запровадження електронних карток, що дало б змогу впорядкувати документообіг і частково звільнило б лікарів від рутинної роботи. В. о. міністра охорони здоров'я повідомила, що над створенням універсальної програми досі працюють фахівці. А от коли кожен сімейний лікар матиме на робочому столі комп'ютер, не сказала. Натомість порадила «кооперуватися», наймати працівників комп'ютерного набору, користуватися своїми диктофонами і планшетами, поки влада на місцях не забезпечить технікою.
— Виходить, ви лікаря змушуєте бути прохачем? Дайте нам чіткий перелік гарантованих державою медичних послуг, які ми повинні надавати, визначте, чим маємо бути забезпечені, встановіть правові рамки нашої роботи, — звернулася до в. о. міністра Тетяна Трач, заступник головного лікаря Луцького ЦПСМД №1.
Вловивши не зовсім оптимістичний настрій присутніх, столична гостя згадала про своє спілкування із сімейними лікарями Рівненщини.
— Там мені сказала одна жінка, що я живу в космосі, а вона — на землі, і що, можливо, я повинна спуститися на землю. Але якби ми у 1960–х роках не дивилися у космос, то не сіли б на Місяць. А я хочу, щоб ми всі разом сіли на Місяць, — образно переконувала співрозмовників Уляна Супрун. — Вимагати ж в органів місцевого самоврядування належних умов для медичного обслуговування населення повинні представники громад. Порушуйте проблеми перед тими, кого вибирали. На місцях вирішуйте, скільки госпітальних округів треба створювати, прораховуйте, як розпоряджатися коштами, як управляти медичними закладами.
Так-то воно так, тільки ж у космос у ночвах не полетиш. Якби пані міністр побувала в амбулаторіях і ФАПах поліської глибинки, ознайомилася із специфікою кожного регіону, почула думку людей, залишених, по суті, напризволяще, то, напевне, змінила б свою риторику. Медицина, як і космічні технології, вимагає вкладення чималих коштів, чітких розрахунків і ретельного планування.