Учора о сьомій ранку задзеленчав домашній телефон. У черговий раз подзвонив з Нью-Йорка колишній колега, фотокореспондент нашої газети Марко Клейнерман...
Учора о сьомій ранку задзеленчав домашній телефон. У черговий раз подзвонив з Нью-Йорка колишній колега, фотокореспондент нашої газети Марко Клейнерман. Ми спілкувались рівно годину, за що американський абонент телефонного зв’язку заплатив 5 доларів. А я часом боюсь задзвонити на три хвилини до своїх закордонних родичів чи знайомих. За годину можна про все переговорити. Насамперед Марко Соломонович просив передати щире вітання друзям, які його ще не забули. Приїхати на Волинь не може, бо мусить щодня іти до тяжко хворої мами. А в Луцьку уже три роки жде — не діждеться також хвора мама Маркової дружини Алли. Пообіцяла, що в кінці року приїде. Марко цікавився, як ідуть жнива на Волині, бо й в Америці цьогорічне літо паршиве. Перепитував, чи всі живі-здорові. Живемо на різних континентах, а турботи у всіх одні.
