Коханий свідомо здався в руки гестапівців, щоб померти разом…
У лютому 1942 року українську письменницю-патріотку Олену Телігу розстріляли в Бабиному Яру разом із чоловіком Михайлом
Любов ЧАПКО
Вона — одна із тих героїчних особистостей, хто гуртував життєву силу нації і формував її ідентичність. Народилася у білорусько–українській родині, українську мову вивчала разом із російською, німецькою та французькою. У 1918 році переїхала з родиною у Київ, а в 1922–му емігрувала за кордон, у Чехословаччину, де на той час батько був ректором Української господарської академії. 1924–го Олена закохується у свого вчителя української мови — кубанця, бандуриста Михайла Телігу, з яким невдовзі й одружується, надихається любов'ю. Шлюб у них був не зовсім класичний, патріархатом у родині й не пахло, бо у них була «любов свобідна». «Михайлику, і я ніколи не візьму ніяких обіцянок і нічого такого… — писала Олена до чоловіка 30 квітня 1925 року. — Робіть, любий, як знаходите краще, ходіть всюди, знайомтесь, «фліртуйте». І мені Ви ніколи не зробите неприємности. Тільки така любов гарна, як у нас, коли вона не «каторга єгипетська», не обов’язок, а світле, радісне, вільне щастя! Любов неможлива без повного цілком довір’я. А я Вам вірю безмежно! Тільки будьте завжди щирим, а я знаю, що я для Вас — ЄДИНА». Це світле почуття вони пронесли крізь усе недовготривале життя.
На сірому гестапівському мурі залишила Олена Теліга свій останній автограф: угорі намальовано тризуб із мечем і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
На початку Другої світової війни Олена разом із кількома друзями повертається в Україну. Тоді вона познайомилася з Олегом Ольжичем (Кандибою) та вступила в ОУН. Згодом організувала Спілку українських письменників, відкрила пункт харчування для своїх соратників, співпрацювала з редакцією «Українського слова», видавала тижневик «Літаври». Після арешту редакції поетеса ігнорує вказівки німців. 9 лютого 1942 року Олену Телігу у Спілці українських письменників заарештовує гестапо. За годину туди прийшов її чоловік Михайло. Назвався письменником, хоча був віртуозом–бандуристом. Знав, що йде на загибель, але хотів до останнього подиху бути поруч із коханою. Його теж заарештовують…
На сірому гестапівському мурі залишила Олена Теліга свій останній автограф: угорі намальовано тризуб із мечем і напис — «Тут сиділа і звідси йде на розстріл Олена Теліга».
У 20–х числах лютого вшановують пам'ять сміливої патріотки. От і нещодавно в актовій залі Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки відбувся тематичний вечір «Гойдайте ж кличний дзвін!», присвячений 75–й річниці пам'яті української поетеси і громадської діячки, організований Всеукраїнським товариством імені Олени Теліги. Захід розпочали, запаливши свічу і вшанувавши пам'ять поетеси хвилиною мовчання. Заслужений учитель України, лауреат премії імені Полікарпа Шафети у галузі публіцистики Олеся Ковальчук наголосила на мужності цієї жінки, яка, хоч і народилася не на нашій землі, була гідною дочкою українського народу і за свої 35 років встигла багато зробити для нащадків, бо гучно закликала єднатися, бути одним народом, щоб Україна встала з колін і була неподільною. Тому Олена Теліга — символ нескореності української нації.
Неодноразово лунало гасло вечора: «Гойдайте ж кличний дзвін!» — воно і нині звучить сучасно й актуально. Цитати відомих людей про Олену Телігу — яскраве підтвердження того, що особистість ця була поєднанням жіночності, мужності і сили. А її поезії у майстерному виконанні та пісні на її слова зачаровували публіку і спонукали замислитися над проблемами сьогодення.
