У «Батька Хмеля» зі стерні сиплються зорі... (Фото і відео)
У Волинському краєзнавчому музеї відкрилася художня виставка «Моя Волинь, мої Карпати» Ореста Хмельовського — одного із основоположників кафедри дизайну Луцького національного технічного університету. Експозицію митець присвятив своїм студентам
«ВІН ПОДАРУВАВ НАМ КРИЛА»
За освітою – географ, за покликанням – філософ та літератор, а ще – дизайнер, ілюстратор, художник, науковець, який опублікував понад 50 праць із дизайну, близько 30 літературно-художніх та публіцистичних творів, презентував 7 персональних виставок живопису й графіки у Львові та Луцьку
Із кожної картини на присутніх ллється світло від барв, рясно розсипаних художником на полотнах.
– Таким яскравим він був і на лекціях, – розповідає випускник кафедри дизайну Роман Каліщук, – підказував, критикував і про кожного студента дбав, як про власну дитину. Мене навіть познайомив із майбутньою дружиною.
У свого «я» постійно запитую, а як би зробив Бог? А перед учнями, навіть колишніми, маю обов’язок — показати світло, і тоді їм багато відкриється.
Випускники 2002 року не оминули чудової нагоди зустрітися на виставці робіт улюбленого викладача, висловити своє захоплення:
– Ореста Михайловича завжди згадуємо тепло і позитивно. Навіть прізвисько мав особливе – «Батько Хмель». Завоював нас своєю любов'ю, – розповідає Руслан Чугай, що тепер викладає на кафедрі дизайну.
– Без пафосу, душевно, а не штампово, Орест Михайлович навчав нас бути справжніми, – додає Василь Цапюк.
– Знаєте, як важко вчити теорію? А ми її полюбили завдяки Оресту Михайловичу. До речі, з тих груп, які він випустив, майже всі студенти працюють по спеціальності, – каже колишня староста.
– Ця людина подарувала нам крила, – додає її подруга.
«ЖИТТЯ – ЦЕ ШЛЯХ ДО СВОГО «Я»
…А ті крила від пана Ореста – незвичайні. Він називає їх повітряно–твердими. Кожне слово, вважає Орест Михайлович, є носієм важливого значення. Вивчаючи філософію світу та природничі науки, він зацікавився його природою. Спочатку того, що стало наріжним каменем і каменем спотикання – БОГ… На основі 30–річних спостережень розробив спеціальну науку – семіологію, яка пояснює походження знаків. Вважає, що проломив двері у таємний світ.
– У свого «я» постійно запитую, а як би зробив Бог? А перед учнями, навіть колишніми, маю обов’язок – показати світло, і тоді їм багато відкриється.
– Картини, як діти – в муках народжені, – міркує пан Орест.
Це світло проникає і через пейзажі пана Ореста. Центральний, який творить усю композицію виставки, – «Свято липи», на ньому зображена прабатьківська липа, вулики, бджоли. Ми бачимо сюжет кожен по-своєму. Я, до прикладу, відчуваю тепло домашнього затишку. А який зміст вкладав у цей пейзаж сам автор?
– Бачите, у центрі зображена велика бджола – матка. Це – материнська основа світу. Індикатор існування життя, – пояснює художник. – Нам від бджіл треба навчитися творити сім’ю, родину і загалом історію. Що буде, коли бджола зникне? – запитує і тут же відповідає: – Світу не стане.
Інша робота «Неня не є». Гарний закарпатський краєвид, але природа наче завмерла і хата сумує, самотньо сидить пес, бо немає неня, господаря. Опускаю печальний погляд до каменя, а на ньому – знаки. Якщо їх розгадати, можливо, світ зміниться від нашого знання? Пан Орест каже, що за такими знаками можна навчати школярів світобудови. Але власне української філософії ми не знаємо, свідомість наша поплутана чужими світоглядами.
Ще одна картина привернула увагу тим, що надзвичайно світла, аж осяйна – «Зоряне небо душі».
– Ця робота двостороння, – знайомить художник. – Намалював стерню і розділив лінією від неба, тоді – перевернув, і з неба зробив воду, а стерня розсипалася дрібними зірками. – Пан Орест подарував цей зорепад синові, аби той усвідомив свій шлях у житті. Бо, каже, буває легше думку намалювати, ніж висловити.
– Картини, як діти – в муках народжені, – міркує пан Орест.
...А ось робота-візитівка виставки – «Коханці моєї дружини».
– То квіти, півники. Вони ростуть довкола хати повсюди, і дружина їх любить. А я від них багато чому навчився, змальовуючи з їхньої натури. Ван Гог, звісно, дуже сильний художник, та я собі постановив бути не гіршим, — жартує Орест Михайлович і продовжує:
– У мистецтво я прийшов завдяки поезії моєї майбутньої дружини, – розповідає митець, згадуючи ту першу спільну з Валентиною Штинько поетичну збірку «Тінь сльози», яку ілюстрував. І ці картини, запевняє, творив спільно з дружиною, бо своєю поетичною натурою вона створила йому умови для письма. А ще – середовище, природа, батьки та поезія душі – ось що формує майбутнього художника.
Окрім колишніх студентів, виставку відвідали і юні митці із художньої школи та студенти училища будівництва та архітектури, журналісти й численні друзі пана Ореста, і захід наповнився жвавим невимушеним спілкуванням, модератором якого була заступник директора з наукової роботи Волинського краєзнавчого музею Євгенія Ковальчук.
«ПОЕЗІЯ Є ДОБРИМ ПОВОДИРЕМ ДЛЯ ЖИВОПИСУ»
Так висловився Орест Хмельовський про поезію у його житті, наголошуючи: «Кольори, як правдиві слова, мають жити і кликати душу за собою…»
«Кольори, як правдиві слова, мають жити і кликати душу за собою…»
Його дружина, поетеса та заслужена журналістка України Валентина Штинько зізналася, що давно мріяла зробити виставку чоловікових картин у Локачах, де він зараз, колишній львів’янин, живе й надихається, щоб і сусіди, які часто спілкуються із Орестом Михайловичем у господарських справах, побачили в ньому обдарованого художника. Частково це вдалося здійснити у музеї В. Липинського в Затурцях, бо відповідного приміщення у самих Локачах немає. А в Луцьку хотілося покликати на такий захід саме випускників Ореста Михайловича та його друзів, не байдужих до таланту митця.
Пані Валентина читала вірші про село, про маму з літеплом у відерці, і з картин зирнули на відвідувачів білява сільська хатинка, чепурний бичок, берези, розхитані весняним вітром, війнуло бузковими пахощами і яскраво–зеленим літом…
Народний художник України Тетяна Галькун звернулася до юних із закликом захоплюватися таким мистецтвом. Бо, на відміну від того, що експонують зараз у дорогих салонах олігарха Пінчука та називають авангардизмом, у роботах Ореста Хмельовського відчувається справжній смак, чудова гра кольорів і вдала композиція.
Директор художньої школи Іван Гаврилюк відзначив, що це роботи не просто художника, а людини–філософа.
А головний редактор «Волині-нової» Олександр Згоранець розповів про логотип, із яким тричі на тиждень газета приходить майже у 55 тисяч домівок. Розробив його Орест Хмельовський разом зі своїми студентами. А ще пан художник спроектував нагороду для переможців редакційної акції «Герої року» – статуетку у вигляді крилатого плуга, бо вірить, що і плуг має хтось надихати.
