Побачити лелеку в небі — добра прикмета
Він пролетів тисячі кілометрів. Боровся з вітрами та дощами заради того, щоб повернутися до рідного гнізда, яке, можливо, раніше займали його батьки. А тепер воно перед ним — затишне та зручне, адже кожне нове покоління облаштовувало його по–своєму. Молодий лелека оглянув свої володіння, трохи відпочив та почав дзвінко клацати — закликати собі пару — майбутню лелечиху, з якою буде аж до смерті. Трохи згодом у них з’являться лелечата, вони навчаться літати за тисячі кілометрів, щоб навесні знову повернутись…
Дуже люблю цих птахів — величні та граційні в небі, вони виглядають кумедно й трохи незграбно на землі. А поранений чи хворий лелека так жалібно квилить, що чимось нагадує дитину. І ще захоплює мужність та сила пернатого, яка, звичайно, інстинктивно, але від того не менш героїчно, змушує долати величезні відстані та повертатись до рідного гнізда для того, щоб вивести пташенят і продовжувати обертати вічне колесо Життя!
Ось такий ліричний коментар до своєї світлини запропонував наш фотокореспондент Олександр Дурманенко.
ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК:
ці свята не тільки в календарі…
Наше опитування відомих жінок Волині й України, чи підтримують вони пропозицію Інституту національної пам’яті, зробити 8 Березня — Міжнародний день прав жінок і миру — робочим днем і що значить для них ця дата, дуже схвилювало ветерана педагогічної праці Валентину Остапчук із селища Голоби, що в Ковельському районі. Наша читачка в обширному листі докладно проаналізувала відповіді усіх респонденток. Її симпатії однозначно на боці тих, хто вважає цей день святом, яке відбирати у жінок не годиться. «У цей день у мене проводовий телефон звучить на зміну мобільному. Всі вітають: рідні, діти, зяті, невістки, внуки, правнучок, свати, сусіди, друзі, колеги. Озиваються Ковель, Луцьк, Черкащина, Київщина, Львівщина, Івано–Франківщина, Кіровоградщина, Любомльщина і навіть… Лос–Анджелес (США). То це ж яка радість, що тебе не забули! Для цього варто жити!»
А ще нашу читачку обурило неповажливе висловлювання члена політради ВО «Свобода» Ірини Фаріон щодо 9 Травня «та іншого мотлоху». «Як вона могла таке сказати! У цей день я завжди плачу, бо війна забрала мого батька, коли мені було лише півроку. Загинув і мій дядя — льотчик, у перші дні війни згорів у літаку під час бою. А вже покійний свекор Марко Остапчук на це свято нічого не робив, одягав піджак із нагородами і йшов до побратимів. І саме в цей день найбільше ділився спогадами про війну. Завжди згадував генерала Крашеніннікова, який пропонував йому жити у Москві, але він не проміняв роботу на рідній землі на столицю». Дякуємо Валентині Остапчук за відгук.
