І хоч серед них поки нема золотої, але кожна здобута нею нагорода — на вагу "золота"
І хоч серед них поки нема золотої, але кожна здобута нею нагорода — на вагу "золота" На Паралімпіаду в Афіни 34-річна спортсменка з Дніпропетровська Олена Акопян їхала вже у ранзі восьмиразової призерки Ігор. В Атланті-96 вона виборола три срібні медалі з плавання. Із зимового Нагано-98 привезла дві бронзові медалі, здобуті у лижних гонках. Сідней-2000 приніс Олені на водяних доріжках знову три срібла. Загалом, напередодні Афін у колекції знаменитої спортсменки було 37 медалей з найпрестижніших змагань (чого тільки варті чотири “золота” і “срібло” з останнього чемпіонату світу!). Не зрадила своєму бойовому духу Олена і в Афінах: три старти – три медалі! Дві срібні і одна бронзова. Не в одної людини завмирає серце, коли вона бачить, як Олена “виходить” на старт зі свого інвалідного візка… 15-річна дівчина приїхала нічним поїздом з рідного Єнакієво Донецької області в російський Бєлгород – першокурсниця музичного училища дуже хотіла встигнути на навчання. До початку руху громадського транспорту було ще дві години, а йти пішки на квартиру, в якій наймали їй кімнату батьки, було лише півгодини. І дівчина наважилась піти серед зимової ночі. Вже майже біля свого будинку вона відчула сильний удар у спину. Олена впала на сніг. Злодій ножем перерізав шкіряну ручку сумки, за яку вчепилась дівчина, вихопив сумку і побіг… Олена спробувала піднятись. Не вийшло. Ще раз. Безрезультатно, тільки страшний біль. Відчула, що замерзає. Почала кричати. Чим більшав мороз, тим сильніше вона просила: “Допоможіть!” Врешті з однієї кватирки висунулась чоловіча голова. Олена на все життя запам’ятала його слова: “Кричи-кричи. У тебе ще є час, міліцію я викликав”. Довго їй довелося лежати і в міліції. Потім все-таки викликали “швидку”. Медсестра, яка зняла з неї курточку, тільки зойкнула: “У тебе ж уся спина в крові…” Злодія, який ударив ножем Олену і вкрав у неї два карбованці з копійками, знайшли і посадили на 15 років у тюрму. Але навіть найкращі світила медицини після того удару ножем не змогли поставити Олену Акопян на ноги... Та Олена не здалась. Не думала здаватись. Щоб закінчити музичне училище, вона, незважаючи на заборону лікарів, стиснувши зуби, по 12 годин висиджувала в інвалідному візку за фортепіано. І її випускний академконцерт був просто блискучий! А потім прийшли перемоги у спорті… Олена, до речі, дуже не любить, коли її через велику кількість срібних паралімпійських медалей називають “срібною рибкою”. Не любить спортсменка бути другою. Тому й продовжує битися, повторюючи майже у 35-річному віці: “Ще не вечір. Який солдат не мріє стати генералом…” Напевне, добре пам’ятав цю приказку і черкащанин Антон Скачков, який чотири роки тому завоював “срібло” на Паралімпіаді в Сіднеї серед стрибунів у довжину. Та й, як кажуть, саме прізвище зобов’язувало. Рік тому Антон став дворазовим чемпіоном Європи у потрійному стрибку та стрибках у довжину, причому в останніх встановив рекорд Європи. Встановивши рекорд старого континенту, черкащанин почав штурмувати й світовий. В Афінах це йому вдалося двічі. Причому старе досягнення Антон побив аж на 13 сантиметрів! Тож віднині новий світовий і паралімпійський рекорд зі стрибків у довжину – 7 метрів 16 сантиметрів – належить 25-річному черкащанину. Чекатимемо медалі від Антона і в потрійному стрибку! А ось представниці Кіровоградщини Аллі Мальчик у забігу на 100 метрів до “золота” не вистачило усього кількох метрів. Алла впевнено лідирувала по ходу дистанції, але перед самим фінішем в неї підвернулись ноги (виступає серед спортсменів з наслідками дитячого церебрального паралічу) і вона впала, так і не змігши добігти до кінця. Але, як кажуть в народі, є таки Бог на білому світі – наступного дня Алла здобула бронзу у штовханні ядра. Молодчинка, не впала духом! (Учора бронзу у цьому виді спорту виборов Україні і 38-річний Володимир Піддубний з Донецька). Бажав я не падати духом і своєму другу Андрію Розтоці після останнього матчу із збірною Аргентини у турнірі футболістів із наслідками ДЦП. Пригадуєте, в минулому номері я запитав у нього, чи подарують українські футболісти таку бажану нічию аргентинцям у заключному матчі групового турніру і відкриють південноамериканцям шлях у півфінал. За словами Андрія, тренерський штаб української збірної, на відміну від футболістів, хотів бачити саме земляків Марадони у четвірці найсильніших – щоб таким чином перестрахуватись на випадок поразки синьо-жовтих у півфіналі і мати слабшого суперника, ніж збірна Ірану, у матчі за 3-є місце. Так от, матч Україна – Аргентина закінчився внічию – 2:2 (інші результати: Ірландія – Іран – 2:7, США – Голландія – 1:6, Росія – Бразилія – 1:2). – Ви що, спеціально пропустили другий гол на останній хвилині, щоб вивести Аргентину до півфіналу? – одразу запитав я в Андрія, дізнавшись, що аргентинці на останніх секундах забили такий бажаний для них гол. – Не питай, – сумно зітхнув Андрій. – У нас із самого початку цього матчу гра не клеїлась, але все одно ми виглядали на голову сильніше, ніж аргентинці, вели після першого тайму 2:0 (Андрій, до речі, на 22-ій хвилині відкрив рахунок у матчі. – авт.). Але в перерві перед самим виходом на поле тренери раптом дають вказівку – “випускати” далі Аргентину. Уявляєш, що творилось на полі у другому таймі. Цирк просто – ну, не звикли ми так грати на певний рахунок. Я думаю, що хоча б з поваги до себе ми не мали права так виступати (Андрія замінили за три хвилини до закінчення гри при рахунку 2:1). – На офіційному сайті Ігор тебе після матчу цитували. Але я англійської не розумію, тому скажи, що запитували тебе іноземні журналісти і що ти їм відповідав? – Вони запитували, чому рахунок нічийний у матчі, а не 5:0 чи 6:0, як усі звикли від “юкрейн”. Ну, я їм сказав, що провідні гравці отримали травми, тому грав резервний склад, коли почали вигравати у два м’ячі – розслабились і пропустили два необов’язкові голи…Знаєш, чесно – то мені соромно за матч. Уся команда деморалізована. – Але якби росіяни виграли у бразильців, то про цей матч можна було б і не згадувати? – А ти, до речі, не знаєш, який там рахунок? – запитав Андрій. – А то тренери нам не дали дивитись цей матч, а одразу відправили у селище, бо важко висидіти на стадіоні при температурі 33 градуси, та ще й після гри. – Бразилія виграла 2:1. – Значить, – зітхає, – у півфіналі гратимемо з Росією…Я думаю, що росіяни спеціально поступилися у цьому матчі, коли побачили, що наша команда деморалізована і цим можна скористатись. Але я тобі вже казав і ще раз повторю: Росія сильніша за Бразилію. – Ну, росіянам Ви так легко не здастеся? – Ні, – вперше за час розмови посміхнувся Андрій, – буде бій! У фіналах чемпіонатів світу ми ж у них двічі вигравали (початок півфінального матчу Україна — Росія сьогодні о 16.00 – авт.). А далі Андрій переключився з футбольної теми і завів мову про фантастичні успіхи свого друга – донеччанина Віктора Смирнова, який в Афінах став чотириразовим Паралімпійським чемпіоном з плавання і виграв одну срібну медаль! У четвер своє третє “золото” 18-річний Віктор здобув на 200-метрівці комплексом, при цьому взяв реванш за “срібло” на 100-метрівці брасом у свого партнера по збірній Олександра Мащенка, який цього разу до “золота” додав “бронзу”. А вчора залишив позаду себе усіх на 100-метрівці вільним стилем! Нагадаємо, що Віктор виступає серед абсолютно незрячих. А в категорії слабозрячих дворазовим паралімпійським чемпіоном Афін став 21-річний одесит Дмитро Алексеєв. Цього разу він плив останнім у естафеті 4x100 метрів вільним стилем. Цікаво, що передав йому першим “золоту” естафету Сергій Кліпперт, якому лише 15 років (на перших етапах пливли Дмитро Кузьмін (уже мав “бронзу” на 100-метрівці брасом) і Сергій Демчук)! Ще одна наша чоловіча естафетна команда фінішувала третьою на дистанції 4x100 метрів серед спортсменів з наслідками ДЦП. Бронзовими призерами стали: Андрій Жильцов (мав “золото” на стометрівці), Сергій Норенко, Андрій Онуфрієнко, Олександр Дрига (був другим у фіналі на 1500 метрів). 17-річний Андрій Калина теж поїде з Афін уже як мінімум з двома медалями: до золота на 100-метрівці брасом він додав срібло на 200-метрівці комплексом. Юнак виступає серед спортсменів із травмами спини. У цій же категорії, але вже у пауерліфтингу, бронзову медаль у вазі до 48 кілограмів серед жінок здобула Олена Кісеолар з Дніпропетровська. Порадіємо за срібло у секторі зі штовхання ядра Олександра Ясеновського (категорія спинальників) і бронзу Олександра Дорошенка у метанні списа (категорія ДЦП). До речі, це вже третя паралімпійська медаль Саші Дорошенка в Афінах. Її, як і свої перші два “золота” у штовханні ядра і метанні диска, він почепив на шию своєму тренеру Римі Старостіній, яка тренує його в інвалідному візку. Риму Федорівну він привселюдно називає мамою. Рідна мама від Саші відмовилася двічі. Першого разу ще у пологовому будинку, дізнавшись, що у сина церебральний параліч. Другого разу – у 18 років, коли він її розшукав…
МЕДАЛІ ПАРАЛІМПІАДИ (на 18-ту годину 24 вересня) Країна З С Б Усього 1. Китай 33 30 23 86 2. Великобританія 22 13 17 52 3. Австралія 15 22 17 54 4. Україна 14 7 12 33 5. США 12 14 21 47 6. Франція 12 14 18 44... 12. Росія 9 4 12 25
З ІСТОРІЇ ПАРАЛІМПІАД Вперше українська збірна взяла участь на Паралімпійських іграх у 1996 році в американській Атланті, де виборола одну золоту, 4 срібні і 2 бронзові медалі. Із Сіднея-2000 українські паралімпійці привезли уже 3 золоті, 14 срібних і 20 бронзових нагород. Срібними призерами в Австралії стали і п’ятеро волинян: футболісти Андрій Розтока, Валерій Новопольцев, Ігор Литвиненко, Євген Жучинін (він хоч і представляв Дніпропетровськ, але свій шлях у спорт розпочав у Нововолинську) та їхній тренер по збірній України із наслідками дитячого церебрального паралічу Юрій Тимофєєв. Олександр ЗГОРАНЕЦЬ.
