Справжня журналістика – це не влада. А опозиція до влади
6 червня – День журналіста. На вашу думку, засоби масової інформації сьогодні в Україні справді є четвертою владою чи це просто образне висловлювання?
Володимир ФЕСЕНКО, політолог, директор центру прикладних політичних досліджень «Пента» (м. Київ):
— Четверта влада — це взагалі образне висловлювання, бо йдеться про вплив журналістів і ЗМІ на громадську думку, в тому числі і з боку опозиційних сил. Представники засобів масової інформації різних політичних поглядів формують суспільне бачення в Україні значно сильніше, ніж в більшості пострадянських країн. Безумовно, цей вплив є опосередкованим, непрямим і обмеженим і, на щастя, його нема з боку якоїсь однієї політичної сили. Цим ми принципово відрізняємося від авторитарних, недемократичних режимів. Думаю, що в нинішніх умовах опозиційні журналісти і засоби масової інформації у формуванні громадської думки мають навіть більшу вагу, ніж провладні. Хоча зараз дуже багато ЗМІ та їх представників не пішли зі своїх позицій.
Є різні, звісно, журналісти, але я зараз про тих, які працююють на Україну. Таких дійсно можна назвати четвертою владою. Серед усіх професій, вважаю, ця найбільш важлива, потрібна й відповідальна. Як казав байкар, на те і щука, щоб карась не дрімав. Ото за це їх дуже шаную.
Сергій ЛЕЩЕНКО,
народний депутат України, журналіст (м. Київ):
— Щоб журналістика в Україні стала владою, вона повинна реально впливати на суспільні процеси. А це відбудеться тільки тоді, коли ті, від кого залежить прийняття рішень, дослухатимуться до її думки. Наразі цього немає, хоча процес триває, і зараз її голос почутий владою набагато краще, ніж це було за часів Януковича. Я бажаю журналістам далі професійно і об’єктивно працювати, не покладаючи рук, щоб робити суспільство кращим, а владу підзвітною.
Артем ЗАПОТОЦЬКИЙ,
учасник Революції гідності, удостоєний ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (м. Луцьк):
— Я вважаю, що журналістика сьогодні справді певною мірою є четвертою владою. Адже засоби масової інформації формують громадську думку і можуть її відповідно спрямовувати. Але зараз дуже багато друкованих та електронних видань, які мають вплив на цю думку. А у них — своя позиція, точка зору на ту чи іншу проблему суспільного життя, політику. Тому я, наприклад, читаю зазвичай 5 — 7 видань, щоб мати загальну картину і вже самому робити висновки.
Алла САДОВНИК,
журналістка газети «Рівне вечірнє» (м. Рівне):
— Слово «влада» вже настільки скомпрометоване, що називати свою професію ним узагалі б не хотілося. Найчастіше словосполучення «четверта влада» доводилося чути від чиновників та депутатів, і щоразу воно звучало з ноткою іронії. Чи має журналістика нині вплив? Певною мірою. Але недостатній, аби могти суттєво змінювати процеси, які відбуваються в країні.
Володимир КАРПУК,
народний депутат України V та VI скликань (м. Луцьк):
— Попри зміни ситуації у засобах масової інформації і в умовах тонкої інформаційної війни, все ж таки журналістика залишається четвертою владою. Але не вся. Тільки ті мислячі, відповідальні і чесні люди, які розуміють її значення в наш час. І я радий, що впродовж років більшість журналістів «Волині-нової» стояли і стоять саме на таких позиціях – правдивості та чесності. Вважаю, що в ідеалі у будь-якому суспільстві засоби масової інформації взагалі не повинні бути причетними до влади, а мають стояти в опозиції до неї.
Петро ТРОФИМЧУК,
редактор камінь-каширської районної газети «Полісся» (м. Камінь-Каширський):
— Ви знаєте, коли журналістику називають четвертою владою, то це, звичайно, тішить. Але все ж думаю, що це образне висловлювання. Адже влада у розумінні простої людини (зокрема і мене) призначена для того, аби бути головною над кимось, керувати. Якщо з цього виходити, то журналістика ніколи не стоїть над своїми читачами. Ми швидше служимо людям, допомагаємо їм. У цьому наше покликання.
Хоч скажу і таке: сьогодні досить часто люди ставляться до журналістики з більшою повагою і довірою, як до рішення якогось чиновника.
Людмила КИРДА,
депутат обласної ради (смт Маневичі):
— Журналістів завжди називали четвертою владою і ще за радянських часів публікацій у газеті боялися, як вогню, особливо критичних. І сьогодні завдяки їхнім розслідуванням люди більше знають про те, що відбувається у вищих ешелонах влади. Варто лишень журналістам захотіти бути вільними... Революція гідності і війна на Сході, думаю, багато чому навчать представників ЗМІ (як і нас усіх). Передусім тому, що у будь-якій професії головне — не втрачати честі та гідності. Насторожує, що все більше журналістів стають залежними від олігархічних кланів, влади, працюючи в структурі, що належить конкретній людині. І по-справжньому четвертою владою вони зможуть бути лише тоді, коли відчують себе частиною народу, відстоюючи його інтереси перед владою — якою б вона не була. Газетному слову вірять. Тому хотілося б, щоб журналісти висвітлювали найправдивішу інформацію, а не писали статті на замовлення.
Юрій ГРОМИК,
декан факультету філології та журналістики Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (м. Луцьк):
— Поки в Україні не надто все добре із трьома першими владами, про четверту говорити складно… Здається, що становлення української за суттю четвертої влади відбувається таки більш успішно, аніж попередніх трьох, хоч і не без проблем. З остаточним висновком волію почекати.
Володимир ЛИТВИНЮК,
судинний хірург обласної клінічної лікарні, заслужений лікар України (м. Луцьк):
— На мою думку, тут не варто узагальнювати. Як і в будь-якій іншій галузі, у журналістиці є чесні професіонали, а є випадкові люди, заробітчани. Також і серед редакційних колективів та видань люди вибирають газети, сайти, яким довіряють. Усе залежить від того, наскільки засоби масової інформації незалежні, правдиві, як об'єктивно висвітлюють життя. Сьогодні, коли кожен телеканал має свого господаря — власника, коли ведуться інформаційні війни, журналістів звинувачують у продажності. Але є й «острівці свободи», є люди, які проводять журналістські розслідування, оприлюднюють факти корупції, будять свідомість читачів і слухачів. Їх би я назвав не четвертою, а найголовнішою, найважливішою владою. Дуже поважаю чесних журналістів, бо вони мають більший вплив на суспільство, аніж чиновники.
Олеся КОВАЛЬЧУК, заслужений вчитель України (с. Жидичин Ківерцівського району):
– Абсолютно узагальнювати не просто. За життя траплялося пересвідчуватися у досить значній ефективності журналістських розслідувань. Принаймні, офіційна влада знищила і Гонгадзе, і Політковську, і багатьох їм подібних через серйозну конкуренцію з цією четвертою владою. Водночас для значного загалу наших співвітчизників, що звикли наївно покладатися на владну силу «написаного в газеті», розчаруванню нині немає меж. На жаль, згубна деморалізація визнаних гілок влади у всьому світі дає про себе знати і в той прикрий спосіб, що журналістика послідовно комерціалізується і не соромиться опускатися до «статусу» обслуговуючого персоналу сильних світу цього.
Сергій ПІДДУБНИЙ,
головний тренер МФК «Кардинал-Рівне» (м. Рівне):
— Я думаю, що, може, наша журналістика й виконує таку роль. Адже журналісти, скажімо так, вносять корективи в життя України, впливають на людей своїми коментарями та висловлюваннями. Тож, вочевидь, таки є нашою четвертою владою.
Богдан ШИБА,
луцький міський голова 2006–2010 років (м. Луцьк):
— Звичайно, що це образне висловлювання. Хоч журналістика стала сильнішою, дає набагато більше інформації, ніж раніше, але це не має ефективного впливу на розвиток подій у державі. Звичайно, орієнтуючись на інтереси суспільства, ЗМІ свої функції виконують, але проблем не вирішують. Дивіться, скільки повідомлень про різні зловживання і неправильні кроки у державі, а жодне із них не спричинило правових наслідків.
Володимир ЯВОРІВСЬКИЙ,
письменник, народний депутат України шести скликань (м. Київ)
— Думаю, що вона десь на підходах до цього, але ще поки дуже далеких. Бо те, що робить сьогодні справжня непродажна журналістика, я переконаний, наближається до найвищої журналістської якості. Зараз у медійному просторі надзвичайно велика доза критики влади — і конструктивної, і не дуже. У цьому плані ми підходимо до громадянського суспільства. Як автор програми «20 хвилин з Володимиром Яворівським» на Українському радіо, можу стверджувати: я завжди в ефірі говорю те, що вважаю за необхідне сказати, не звертаючи уваги, що комусь це може не сподобатися. Сьогодні якщо є люди, які здатні чесно працювати, то можливість ЗМІ стати четвертою владою є.
Данило ПОШТАРУК, заслужений діяч мистецтв України, директор-художній керівник Волинського обласного академічного театру ляльок (м. Луцьк):
– Сьогодні журналісти – єдині люди, які піднімають з глибин такі питання, що їх простий народ навіть не бачить. Нещодавно дивувався: молоденька крихітна дівчинка, а поїхала аж у Прибалтику, знайшла вишки Бойка, дослідила, що і звідки. І так щодня. Є різні, звісно, журналісти, але я зараз про тих, які працююють на Україну. Таких дійсно можна назвати четвертою владою. Серед усіх професій, вважаю, ця найбільш важлива, потрібна й відповідальна. Як казав байкар, на те і щука, щоб карась не дрімав. Ото за це їх дуже шаную.
Бліц провели Лариса ЗАНЮК, Василь УЛІЦЬКИЙ, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Мирослава КОЗЮПА, Катерина ЗУБЧУК, Сергій ХОМІНСЬКИЙ.
