У день великого свята не хотілось би про сумне, але…
За легендою, на Вознесіння Господнє люди, самі того не знаючи, складають свого роду тест. Кажуть, Ісус сьогодні втілюється в образ немічного жебрака чи прохача-каліки, аби відчути, як ми виконуємо заповідь про любов до ближнього. На жаль, стражденних і недужих, залишених напризволяще, в Україні дуже багато.
Галина СВІТЛІКОВСЬКА,
заступник головного редактора газети «Волинь-нова»
Напевне, не тільки на Вознесіння, а щодня Господь дивиться на нас оченятами приречених діток у лікарняних палатах, плаче сльозами бідових, бездоглядних стариків, терпить муки разом із онкохворими… Допомогти всім, дійти до кожного не вдається, хоч і благодійних фондів є чимало, і люди діляться часто останніми копійками.
Усім зрозуміло, що єдиний вихід із безпросвітної нині ситуації — зміна підходів до соціальної політики, до організації охорони здоров'я. Чому ж в Україні влада понад 25 років товче воду у ступі?
Ось і чергова спроба реформувати галузь під загрозою зриву — у Верховній Раді депутати не внесли до порядку денного пакет відповідних урядових законопроектів. Складається враження, що наші обранці живуть в іншому світі, аніж прості смертні. Люди, яким більш як півроку твердили, що на первинному рівні медицини з 1 липня відбудуться революційні зміни, що кожен до цієї дати має обрати собі сімейного лікаря й буде отримувати гарантований державою пакет безкоштовних медичних послуг, телефонують до редакції, запитують, чи можна вже укладати угоди. А депутати кажуть: «Законопроекти «сирі», треба ще подумати».
Чому профільний комітет Верховної Ради не втручався у процес їхнього вдосконалення завчасу, а був у стані постійної «гібридної війни» з Міністерством охорони здоров'я? Чому парламентарі не зважають на гостроту і важливість проблем у медичній галузі? Відомий педіатр Євген Комаровський із властивою йому образністю з цього приводу висловився так: «Депутати показали всій країні кількасот дуп…»
Очільниця МОЗу Уляна Супрун застерігає: «Якщо до кінця червня законопроекти не будуть схвалені, то реформи в охороні здоров'я почнуться хіба через два–три роки». Медична громадськість відмовчується. А суспільство розділилося на прихильників реформування галузі і на скептиків.
— Заберіть ці таблетки, вони мені не підходять. Не викидати ж їх у смітник, — прийшла літня жінка з упаковкою дешевих «доступних ліків» до аптеки.
Молода дівчина-провізор довго пояснювала, що обміняти препарат чи навіть прийняти його назад не має права, що потрібно йти на прийом до лікаря за новим рецептом. Жінка нервувала, а присутні при цій суперечці покупці казали: «Чи ж тільки у вас така халепа з безплатними таблетками? У багатьох вони у шухлядах валяються».
Зате чиновники хваляться, що до півмільярда гривень, спочатку виділених на програму «Доступні ліки», додали ще 250 мільйонів. Але чи не йде значна частина цих коштів «на вітер»?
— Те ж матимемо і з пакетом безоплатних медичних послуг. Безкоштовно поміряють тиск і подивляться горло, а за все інше доведеться офіційно платити. А тоді ще й лікарю треба буде «віддячити», бо не відімре ця традиція в нас ніколи, — передрікають розчарування майбутніми реформами люди, які у всьому зневірилися.
Але й відступати нікуди. 1 травня Президент підписав закон про автономізацію медичних закладів. Відомо, що в ньому є заборона приватизації державних і комунальних лікарень. Аби цей документ реально впливав на ситуацію з фінансуванням, перекривав тіньові оборудки в медицині, потрібні ще й грамотно прописані підзаконні акти, чіткі розрахунки вартості кожної медичної послуги, зрештою, загальне уявлення: на що в держави реально вистачить грошей.
«За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, щороку вмирає щонайменше 136 тисяч українців, яких можна було б врятувати, — наводить аргументи для українських законотворців Уляна Супрун.
Чи дослухаються до них парламентарі, які й досі не відзначалися особливою продуктивністю в роботі? А тут на обрії — відпустки, курорти, яхти… Хтось вбачає причини інфантильності депутатів у впливі фармацевтичної мафії, хтось пояснює ігнорування «медичних» законопроектів моральною деградацією наших обранців, а хтось, можливо, й виправдовує блокування реформ, із ностальгією зітхаючи за колишніми порядками в медицині.
Але провідайте сьогодні хворих в онко— чи тубдиспансері, поспілкуйтеся з батьками важкохворих дітей, які збирають гроші на лікування за кордоном чи у столичних клініках, — і зрозумієте, що зміни таки необхідні.
І в першу чергу — на рівні свідомості. Якщо будемо миритися з тим, що нас безкарно вбивають неякісними продуктами, алкогольними сурогатами, отруєним повітрям, забрудненим довкіллям, якщо й надалі залишатимемося безправними пацієнтами, якщо безмовно вмиратимемо, — чинитимемо гріх перед нащадками, перед людьми і Богом.
