Працює в селі фельдшером… півстоліття

Леся ВЛАШИНЕЦЬ

І людей лікувала, і буряки сапала
Коли Поля була школяркою, то бачила себе в майбутньому тільки вчителькою. Але захворів батько, і донечці настільки хотілося втамувати нестерпний біль його ран, які він отримав на фронті, що вона відмовилася від своєї заповітної мрії. Розраджувала тата: «Ось піду вчитися на лікарку та й вилікую вас і ще багатьох–багатьох людей». Отож вступила до Луцького медичного училища і вже на першому курсі стала однією з найстаранніших студенток.

Треба було вибирати картоплю, вдосвіта йти з граблями чи вилами на сінокоси… Брала із собою медичну сумку. І люди часто шукали Поліну Герасимівну на полі.

— Не лягала спати, доки не вивчила всіх–усіх домашніх завдань. Дуже соромилася прийти на заняття і чогось не знати, —дорожить спогадами Поліна Герасимівна.
Робота сільської медички завжди була важкою. Вимагала повної самовіддачі. Але хіба хтось на це зважав? У радянські часи представницям сільської інтелігенції наміряли по два гектари буряків, і фельдшерка проривала їх нарівні з усіма. А ще треба було вибирати картоплю, вдосвіта йти з граблями чи вилами на сінокоси… Брала із собою медичну сумку. І люди часто шукали Поліну Герасимівну на полі, або ж вона бігла щодуху до котроїсь хати, щоб полегшити комусь біль, зробити ін’єкцію, поміряти тиск…
Удома ж, як і в кожній сільській сім’ї, треба було давати лад господарству. Виручало те, що у Поліни Герасимівни чудова родина. Коли жінка розповідає про найдорожчих людей, її очі випромінюють щастя. Гордиться онучками: Вікторія Шишко працює у Рачинській школі вчителем української мови і літератури, Михайлина Домбровська — бухгалтером, а наймолодша Наталія — реаніматологом у Луцьку. Має жінка уже й правнуків Артема, Антона, Станіслава і Владиславу. Годить малечі, як колись годила єдиному синові Вікторові. Він гартував себе з юних літ, служив у Німеччині, воював в Афганістані, а життя обірвалося 5 років тому в мирний час.
— Після травми ноги лікар категорично заборонив синові купатися. Остерігався води кілька років і таки не вберігся. Всього 49 літ мав, — щодня вмивається сльозами посивіла від горя мати.

У 74 крутить педалі, поспішаючи на виклики
Молодим поховала Поліна Герасимівна і чоловіка Павла, з яким збудували дім, виростили сина і сад. Але горе було безсилим проти її доброти, людяності, любові. Ними сільська медичка не перестає обдаровувати односельчан, не нарікаючи на втому.
Доки зійде сонечко, у Поліни Герасимівни вже й хліб спечений, і вареники зварені, і борщ докипає. Це притому, що ввечері жінка допізна засиджується над вишиванням. Усьому дає лад без поспіху і метушні, тому страви вдаються смачними, город радує врожаєм, а обійстя — квітуче, доглянуте…
Натрудившись удосвіта вдома, завідувачка ФАПу неодмінно з гарним настроєм їде велосипедом на роботу. У 74 роки крутить педалі, ще й жартує: «За 50 літ мене жоден автомобіль не обігнав».
Люди кажуть, що Поліна Герасимівна ніколи не гнівається, не скаржиться, завжди привітна, готова надати першу медичну допомогу. За це й шанують її земляки.