Резонанс 22.06.2017, 16:51

Як ми долали і не здолали луцьку річку Сапалаївку

Її довжина — 12,4 кілометра. Пройшовши трохи більше восьми (саме така протяжність русла у межах обласного центру), журналістський «десант» «Волині-нової» побачив, як живеться цій водоймі, як дбають і не дбають про неї місцеві жителі

Мандрівка під солов’їні рулади, зозулині «ку-ку» і лютий гавкіт собак

У 2014 році журналісти, громадські активісти Луцька створили групу «Народна Республіка Сапалаївка». Це була своєрідна реакція на проголошення так званої ДНР. Кепкуючи над донецькими сепаратистами, лучани закликали долучатися до цієї спільноти. З іронією повідомляли, що «упродовж тисячоліть узбережжя Сапалаївки було центром Луцька і планети Земля». На цій же ноті гумору роздавали посади і визначали транзитні візи для лучан, які проїжджають мостами над річечкою. Ми, а це цілий редакційний «десант», у складі якого творці відеорепортажу Олег Криштоф і Олександр Пілюк, фотокореспондент Олександр Дурманенко і автор цих рядків, знали про таку цікавинку, пов’язану з Сапалаївкою. Але відразу скажу, що наше завдання не мало нічого спільного з іронією у ставленні до цієї річечки. Так, вона маленька (ще й брудненька), але — наша, рідна. Якщо Стир належить Львівській, Волинській, Рівненській областям і навіть Білорусі, то Сапалаївка — тільки Луцьку. Тож кому, як не нам, про неї турбуватися?

« Нас супроводжував специфічний запах, який нагадував, що все-таки для когось Сапалаївка так і залишилася стічною канавою.»

Отож одного червневого дня зранку ми прийшли на Набережну в обласному центрі, спустилися з крутого схилу у заплаву Стиру і попрямували до його русла. Почали свій шлях трохи незвично — проти течії Сапалаївки від гирла річечки. Різнотрав’я, серед якого і пекуча кропива, настільки піднялося цієї пори, що пробиратися непросто. Настрою додає те, що співають пташки — то соловейко «тьох-тьох» витьохкує, то зозуля своїм «ку-ку» обізветься. Якщо у когось слово «гирло» асоціюється з потужним потоком води, яка нарешті дісталася своєї мети, то розчарую: потоку, що аж бурлить, ми не побачили. Враження таке, що, зустрівшись зі Стиром, вода Сапалаївки зупинилася, а то й ніби «позадкувала», не в змозі відразу продовжити свій шлях уже в руслі великої річки.

Наша подорож починається від берегів СТиру. — **Наша подорож починається від берегів Стиру.**

Старі верби, довгі коси яких ледь не купаються у воді, додають пейзажу якоїсь патріархальності. Аж не віриться, що поряд — Набережна з великим потоком автомобілів, що вже є ілюстрацією до життя сучасного міста. За останні роки для Сапалаївки багато зроблено екологічною службою в тому плані, щоб жителі приватного сектору не так уже нахабно, як це було колись, своєю «індивідуальною» каналізацією скидали в річечку нечистоти. Якщо і є такі самовільні «підключення», то, хочеться думати, це вже одиничні випадки. І все ж відразу скажу, що нас супроводжував специфічний запах, який нагадував, що все-таки для когось Сапалаївка так і залишилася стічною канавою.
Від гирла йдемо вздовж річечки в заплаві Стиру. Зауважуємо, що ніби пробираємося у джунглях, де знадобилася б добра коса, аби пробивати собі стежку. Наш перший співрозмовник — підліток Вадим, як назвався він. Хлопець, який вигулював тут свого собаку, не стільки про зарослі говорив, як про те, що тут сміття дуже багато. Мовляв, коли трава піднялася, забуяла, то всі ті смітники прикрила, а після зими це особливо впадає в очі. Ключові слова — «треба прибирати». З приводу цього подумалося: а ще краще не смітити. І це вже стосується кожного, хто тут відпочиває. Це так банально і так, на жаль, злободенно. Якби про цю «банальність» люди пам’ятали, то не довелося б навесні організовувати екологічні десанти, аби почистити берег і виловити весь непотріб, що потрапляє в русло.
Перебравшись через Набережну до русла Сапалаївки, ми відчули, що берегом річечки йти непросто. І навіть не через те, що тут густі зарослі трави, лепехи, — берег захаращений, зокрема, будівельними відходами. Хтось почистив своє обійстя… А в одному місці ми побачили маленький потічок — нібито якась притока. Тільки ж, швидше за все, ця «притока» рукотворна. Якщо біля Сапалаївки у заплаві Стиру співали пташки, то тут, де вже починалася забудова, люто гавкали собаки — видно, давно в цих місцях ніхто не ходив, не порушував їхній спокій.

«А якби вона протікала у якомусь німецькому місті?»

На одному відрізку берега ми, хоч і налаштовані на екстрим, змушені йти трохи стороною, обійти русло. Зате, коли добралися до вулиці Івана Франка, то побачили акуратно скошену ділянку. Нічого такого не зроблено, що потребує особливих фінансових затрат, а Сапалаївка вже, як кажуть, не дика. То, напевно, сусід — «Волиньгаз» — облагородив територію, що прилягає до неї. Таким берегом приємно прогулятися. Трохи далі, в напрямку до вулиці Винниченка, зарослі хоч і є, але вже відчувається рука людини: через річечку перекинутий місточок із залізних конструкцій. Певно, ті, хто живе неподалік, подбав про таку зручність, щоб можна було скоротити шлях і швидше вийти на вулицю до міського транспорту.

« А ви спитайте отих господарів (киває на приватні будинки на березі), куди вони скидають нечистоти, чи підключилися до каналізації?»

Скільки ще буде «гачків», коли нам доведеться обходити русло Сапалаївки стороною, ми не знаємо. А ось один із них — на підходах до вулиці Винниченка. А якби ті установи, невеликі підприємства чи фірми, як зараз модно говорити, які знаходяться неподалік, взяли на себе відповідальність за благоустрій берега річечки, то була б зовсім інша картина. Тим більше, що тут знаходиться ЖЕК№3 — йому б й ініціювати добру справу, хоч, напевно, в офіційні обов’язки організації це не входить. Жінки, яких ми зустріли у дворі п’ятиповерхівки, Зоя і Галина, як вони назвалися, про це саме говорили:
— Це ж — центр міста. У Луцьку гості бувають, навіть іноземці. Якби у якомусь німецькому місті текла б подібна річечка, то таких зарослів не було б.
Жінки згадали, що бували зими, остання зокрема, коли качки Сапалаївкою плавали, люди їх годували. Одне слово, річечка серед міста — це подарунок природи. Тільки ж не всі цим подарунком дорожать. Не можуть розпорядитися ним із вдячністю.
Перетнувши вулицю Винниченка, впираємось у будинок, де, судячи з вивіски, знаходиться кавказька кухня «Шафран». Це ще один відрізок, де доводиться йти в обхід русла. Саме там ми таки побачили качку на воді. І вже зовсім несподіваний сюрприз — на березі ростуть сині півники, що якраз квітували. Побачивши людей з камерами, з’явився і чоловік, Микола Гаврилюк, який, як з’ясується, ці квіти посадив.
— У 2015 році, коли розчищали Сапалаївку, — каже він, — я побачив клапоть землі без трави і вирішив зробити клумбу. Були тут різні квіти. Але сусіди скаржилися, що я неправомірно використовую цю діляночку. Тож змушений був відмовитися від свого починання під загрозою, що викличуть муніципальну поліцію. А півники, бачите, і серед трави піднялися.

**Микола Гаврилюк показує на місце, де садив квіти.**

Тут як тут і друга сторона з’явилася. Ірина Давидюк доводить, що чоловік цей, розчищаючи діляночку під клумбу, закидав травою, бадиллям русло, і воно почало підмивати берег, на якому стоїть її будинок…
І далі вже — з’ясування стосунків із сусідом, який переконаний, що створював красу. Вибачаємося і прощаємося, бо це, відчувається, «найшла коса на камінь». У кожного — своя правда. Нехай справді муніципальна поліція розбирається.

Там, де добрий господар, — на берегах уже Європа

У районі Палацу учнівської молоді (це вже вулиця Шопена) нам пощастило. Тут чекає легка прогулянка дитячою залізницею, збудованою вздовж Сапалаївки. 1500 метрів — така її протяжність. Жаби квакають, сонечко пригріває, вітерець дарує прохолоду. Береги річечки і тут в оточенні високих зарослів. Але виручає колія — йдемо по шпалах…
Про проблеми Сапалаївки мені доводилося писати на сторінках «Волині» із 70-х років минулого століття, оскільки вела екологічну тему. Річечка, пригадую, так допікала своїм смородом у центрі міста, що була навіть пропозиція взяти її в якусь бетонну трубу. Знаємо, що Полтва тече під Львовом — під самим оперним театром. Колись вона була розплідником комарів, які полюбляли заболочену місцевість міста Лева, тож на початку ХІХ століття її взяли у саркофаг. Ось так хотіли сховати і Сапалаївку. Але до такого проекту, слава Богу, не дійшло. Річечка, ця природна водна артерія, збережена, хоч і клопітно з нею. Але, як ми переконалися, коли знаходиться добрий господар, який впорядкує її берег, почистить русло, то це вже — чудовий елемент ландшафту. Таке враження від території, де знаходиться торгово-розважальний центр «Сіті Парк». Ми йшли бруківкою, якою викладено берег, споглядали благоустроєну територію. Власне, ту, де й облаштовано розважальну зону. І здавалося, ніби потрапили зовсім в інше місто чи на іншу річечку. Охоронець розпитує, що це за зйомки, з кимось консультується по телефону і дає нам «добро». Ніби це якийсь засекречений об’єкт. Хоч у принципі — така робота в охоронця. Він же не знає, що якраз про «Сіті Парк», який декілька років тому збудував підприємець Андрій Покровський, ми скажемо, що це приклад того, як можна по-хазяйськи облаштувати заплаву річечки.

**Територія торгово-розважального центру «Сіті Парк».**

Як панство, бруківкою, якою викладено берег Сапалаївки, йдемо і на відрізку, що прилягає до території обласної податкової інспекції. Звертаємо увагу, що навіть ліхтарі тут встановлені. Тільки, видно, недовго вони служили — такий висновок напрошується, коли бачиш, які вони розбиті. Але цивілізація для самої річечки вже закінчилася, і можна лише дивуватися, як вода пробивається через завали якихось уламків деревини, нанесених течією.
Ще з одною доброю господинею, заклад якої має назву «Подвір’я», ми зустрілися за вулицею Задворецькою. З 2002 року хазяйнує тут Наталія Гресик. Дізнавшись про мету нашої мандрівки, вона каже:
— Люди думають, що ми влізли у гарну зелену зону («от як їм добре!»). А у нас є фотознімки, з яких видно, що тут було 15 років тому. Нам довелося чистити і берег, і саму річечку. А щоб зробити газончик, то привозили землю і підсипали, щоб можна було посіяти травичку.
Оскільки Наталія Леонідівна знає, що тут же таки, за її «Подвір’ям», на берегах Сапалаївки — нетрі, то й пропозиція у неї така:
— Люди спортом хочуть займатися — чому б не зробити вздовж річечки доріжку? Ми були у Житомирській області й бачили, як така ж маленька водойма доглянута: плаває на човні чоловік і обкошує береги.
А косити є що, у цьому ми й самі переконалися. Відразу за «Подвір’ям» змушені зробити ще один «гачок» в обхід русла і вийти аж на вулиці Карпенка-Карого.

А білі лілії поки що тут — рідкість

За вулицею Карпенка-Карого Сапалаївка повноводніша. На березі бачимо навіть рибалку. Знайомимося. Це лучанин Іван Курсак, який знає річечку «не менш як 30 літ». І прозорішою стала вона після того, як її почистили два роки тому. І риба, як каже, тут водиться. Хоч, на думку чоловіка, зробили це не так уже й ретельно (чи грамотно). А ось Андрій Павлючик, який теж рибалив того дня, переконаний, що до 2015 року, до того, як Сапалаївку почистили, вона була краща, «бо зараз чомусь зміліла».
Жінка, яка рвала траву на березі, назватися не захотіла, але до розмови долучилася:
— А ви спитайте отих господарів (киває на приватні будинки на березі. — Авт.), куди вони скидають нечистоти, чи підключилися до каналізації?
Ми — не екологічна інспекція. У нас сьогодні інше завдання. Нам достатньо почути людей, з якими зустрічаємось, і зробити висновок, що не перевелися ті, хто вболіває за Сапалаївку. А на користь того, що річечка стала чистішою, — біла лілія на плесі. Вона цвіла одна-однісінька, але ж це ознака стану води. А найкраще, принаймні таке перше візуальне враження, Сапалаївка почувається на території парку 900-річчя Луцька. Тут вона і найширша, і вода чиста. Поставало питання: чому через декілька кілометрів, у центрі Луцька, вода в ній вже не така?

У районі Луцької міської лікарні перетинаємо проспект Відродження, а звідти вже зовсім близько до Теремнівських ставків, збудованих на річечці. Нас чекав ще один тупик — через забудову (а точніше — загорожу) далі не можна йти берегом. Але ми не вертаємось і не йдемо в обхід — виручає переправа-місточок. Хоч і надто екстремальна вона, бо високо над водою і без будь-яких поручнів.
О 10 годині ранку ми виходили з того місця, де Сапалаївка впадає у Стир. А близько 17-ї були біля Теремнівських ставків. Милувалися водним плесом і білими лебедями на ньому, качками. Ми здолали шлях, що дорівнює протяжності Сапалаївки в межах міста, — понад 8 кілометрів. Від Геннадія Мізюка, який рибалив на ставку, почули, що після розчищення водойма краще почувається. Цьому сприяє і те, що «грамотно запустили рибу-амурчика, яка поїдає водорослі». Тож тепер ставок не заростає.
А нам потрібно було ще знайти витоки Сапалаївки. Тож наш шлях — у долину, що біля кладовища у Гаразджі. Орієнтир — на очерет, який зазвичай росте у заболоченій місцевості. Йдемо у цьому напрямку і не помиляємось. Саме там, серед очерету, пробилося джерельце, яке згодом набралося сили і стало річечкою.

**З цього джерельця й починається Сапалаївка.**

Кожен метр русла, берега нам не вдалося того дня дослідити — у деяких місцях, як уже було сказано, довелося йти в обхід. Крім цього, у районі села Струмівка на річечці чимало приватних ставків, які обгороджені і до них доступу нема. Але й те, що побачили, вражало. І якщо ми колись знали Сапалаївку локально, то тепер маємо загальну картину. Ми побачили, якою вона може бути, коли людина захоче і подбає про неї.
Але поки є і така занедбана Сапалаївка, то це, як сказав мій колега Олег Криштоф, — простір для екстремального туризму, яким і стала для нас наша мандрівка.

Довідка «Волині-нової»

Раніше річка Сапалаївка називалась Яровицею, оскільки там, де вона впадала у Стир, було колись село Яровиця. Теперішню назву отримала від ставу, який у її пониззі кілька століть тому загатив якийсь багатий чоловік Сапалай. Став відтоді назвали Сапалаївським. Згодом і річка стала Сапалаївкою. Є ще одна версія: за часів нападу Наполеона на Російську імперію на березі річки загинув французький високопосадовець Сапалай — з того часу її й назвали на його честь.
На річці трапляються критичні паводки. Так, 30 липня 2013 року рівень води у результаті зливи у Сапалаївці піднявся на 2–3 метри на різних ділянках, затопивши дитячу залізницю, міст на вулиці Ярощука, утворивши «озеро» між навчально-лабораторним корпусом № 2 (факультети — біологічний, географічний, психології) Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки та НВК № 9.

Запрошуємо переглянути відео та фото з нашої мандрівки:

Подорож уздовж Сапалаївки.

Мандрівка розпочинається від Стиру.
Автор: Олександр ДУРМАНЕНКО.

Реклама Google

Як ми долали і не здолали луцьку річку Сапалаївку

Запрошуємо переглянути відео та фото з нашої мандрівки:

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.

Подорож уздовж Сапалаївки.