Мама і донька перетворили дім у картинну галерею

Євгенія СОМОВА

Обоє — вчителі. Працюють в Омельнівській загальноосвітній школі. Світлана Мусіївна викладає математику, а Віта, яка теж закінчила математичний факультет Східноєвропейського національного університету, — інформатику. Водночас веде й уроки обслуговуючої праці. Спільне у них і захоплення — вишивання.

Вважається, що нема кращого оберегу для дитини, як сорочка, вишита маминими руками. А якщо дружина подарує її чоловікові, то в родині пануватимуть розуміння і гармонія.

У їхньому домі багато вишивок. Вони впадають у вічі, щойно переступиш поріг будинку. У веранді справжня галерея — картини, вишиті нитками, бісером, а також — ікони. Вражають і дивовижні двері та шафа. Це не звичні дерев’яні чи металопластикові, а викладені художнім паркетом (робота майстровитого дідуся Вікторії). Переконуємося, що у цій оселі панує дух творчості, живуть люди, небайдужі до краси.
Господиня дому Світлана Мусіївна розповідає, що вишивала рушники, серветки, сорочки змалечку. Перейняла вміння від мами. Доньку ж рукоділля спершу не приваблювало. Вікторія могла милуватися гарним рушником чи серветкою, але щоб вишити самій, то ні. Може тому, що рукотворної краси їй вистачало. Жила ж серед різнобарвних квітів і візерунків, вишитих мамою. Чи час іще не настав? У шкільні роки на уроках обслуговуючої праці, пригадує, дівчата вчилися куховарити, в’язати і, звісно ж, вишивати. Хоч-не-хоч, а довелося і самій взяти до рук голку. Вишивала, вчилася підбирати кольори і, як то кажуть, відчула смак у цьому занятті. Першу свою роботу зберігає й досі.
— Ось, бачите цих ведмедиків, — показує маленьку картину на стіні, на якій вишиті хрестиком симпатичні звірята. — Знайшла схему в журналі, й аж руки засвербіли, так захотілося собі таку. Кажу мамі: «Спробую вишити». Вийшло непогано. З того часу й почалося моє захоплення вишиванням. Від мініатюр перейшла до більших полотен, а згодом — до ікон. Першою була ось ця — Мати Божа Почаївська.
Вікторія розповідає, що вишивала її на одному подиху. Хотілося закінчити швидше, щоб побачити образ. Бідкається, що використовувала нитки, які були під рукою, тому й не вдалося добитися плавного переходу кольорів. Нині до їхнього добору ставиться ретельніше.
Зараз у доробку майстрині чимало дивовижних ікон, вишитих за біблійними сюжетами, — Мати Божа Почаївська, Семистрільна, Остробрамська, святий Миколай… Є серед них й оздоблені бісером. Техніка вишивання намистинами не складна, але вимагає терпіння, уваги й акуратності. Адже невдало підбереш колір — і вже втрачається образ, не має довершеного вигляду.
— Вишила небо, не сподобалося, — розповідає співрозмовниця. — Вийшло занадто похмурим, не ті відтінки синього взяла. Довелося переробляти. Особливо тяжко вишивати бісером обличчя, бо ж треба правильно підібрати кілька відтінків бежевого, добитися плавного переходу.
Вікторія переконана, що у створенні картин чи ікон кольори відіграють важливу роль. Їх може бути 40 і більше. Чим ширша гама, тим кращий результат. Але в такому розмаїтті легко розгубитися, неправильно вибрати відтінок. Тож доводиться перед тим, як узятися за вишивку, добре продумати поєднання кольорів, щоб не зіпсувати задум, не спотворити образ чи сюжет картини.
Ікони Вікторія не продає, а дарує близьким людям. Тішиться, що бабусі, татові й мамі дуже сподобалася ікона Божої Матері. Старенька не нахвалиться творінням рук внучки.
Як справжня українка Вікторія Валентинівна (так називають свою вчительку учні) любить вишивати сорочки.
— Ось ця, — виймає із шафи блузку, багато розшиту трояндами, — я вишивала паралельно із платтям. Одягла на День вишиванки на роботу. Цього дня у нас усі — й учні, і педагоги — прийшли до школи святково вбрані. В одних вишиванки були помережені хрестиком, в інших — прикрашені візерунками, створеними гладдю.
До речі, улюблена техніка майстрині — хрестик, її Вікторія використала й для уже згаданої сукні, яку оздобила ще й бісером. Працювала довго, усю відпустку, бо ж роботи тут чимало. Зате, коли одягла на 1 вересня, — всі ахнули. Такого неймовірно гарного плаття навіть у найдорожчому бутіку не купиш. На нього пішло 46 пачок чеського бісеру. Тож, певне, з кілограм заважить.
Вишивати сукню було нелегко. Адже шовк — матеріал примхливий. Кожен неправильно покладений стібок чи прокол голки видно. До того ж треба було так підібрати відтінки червоного і зеленого бісеру, щоб квіти і листочки виглядали як живі. І дівчині це вдалося, бо ж має художній смак і хист до рукоділля. Варто їй раз глянути на якусь річ — неодмінно зробить. Побачила в інтернеті роботу, виконану у техніці ниткографії (особливий спосіб переплетення ниток за допомогою вбитих у дощечку цвяхів), — і загорілася бажанням створити таку ж собі. Її троянда, «намальована» з допомогою понад сотні цвяхів (тато бив, а доня мережила нитками), з’явилася спершу в уяві, а вже потім реалізувалася в матеріалі.
Вікторія Валентинівна провела майстер-клас із ниткографії і для своїх колег. Навчила цієї техніки й учнів. У майстровитої вчительки вони такі ж. Молодий педагог тішиться, що роботу її учениці Марійки Глущук відзначили на районному рівні. Торік вона посіла друге місце на виставці-конкурсі, у якій брали участь діти із 40 шкіл району. Дівчина не тільки гарно вишиває, а й добре знає математику.
Вікторія вважає, що кожна жінка повинна вправно володіти голкою. Адже вона — хранителька родинного вогнища. Вважається, що нема кращого оберегу для дитини, як сорочка, вишита маминими руками. А якщо дружина подарує її чоловікові, то в родині пануватимуть розуміння і гармонія.ї

Талановита майстриня, у доробку якої чимало шедеврів, ексклюзивну сукню вишила за відпустку.