16 героїв — в одній книзі

Людмила ВЛАСЮК

«Знаєте, чому завжди будуть нові війни? Тому що пам'ять підробляє спогади. Це сито, яке пропускає і віддає забуттю усе жахливе, перетворюючи минуле на суцільну пригоду. Адже у спогадах кожен — герой. Про війну мають право розповідати лише ті, хто поліг — вони пройшли її до кінця. Але саме їх примусили замовкнути назавжди».
Еріх Марія РЕМАРК.

Шістнадцять героїв… Вони дивляться зі світлин щасливі, усміхнені, живі. Наймолодшому — 18, найстаршому — 47. Болять незагоєні рани, і лише, мов спалах вічності, у небі той журавлиний ключ: душі загиблих солдатів птахами пролітають над рідним Маневицьким краєм.

Волинь відкрила скорботний список загиблих на Сході
Страшний відлік розпочався тихого ранку 22 травня 2014 року. Волноваха, блокпост на Донеччині. Сонце ще не зійшло, але крайнеба вже червонів, немов розлита кров. Перший постріл пролунав зненацька. А далі — черги автоматних куль. Почорнів світ і впало небо. А так хотілось до сивих скронь залишитися для батьків синами. 10 волинян із 3-го батальйону 51-ї окремої механізованої бригади загинули. Серед них — майор Леонід Полінкевич із Колок, нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни» (посмертно).

На превеликий жаль, втрати під Волновахою стали тільки початком. Згодом були бої за Савур-Могилу, Луганський аеропорт, Іловайськ.

На превеликий жаль, втрати під Волновахою стали тільки початком. Згодом були бої за Савур–Могилу, Луганський аеропорт, Іловайськ. Своє життя віддавали найкращі, найвідважніші. 

18 червня 2014 року на околиці Станиці Луганської танк Т-64Б, в якому були командир та механік–водій Іван Ващеня з Тельчів потрапив в оточення сепаратистів. Снайпери пошкодили прилади огляду та озброєння танка. Щоб не здатися в полон, екіпаж прийняв рішення підірвати гранату всередині… Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
1 липня 2014–го в районі Крива Лука біля Мар'їнки вогнепального смертельного поранення в голову від снайпера зазнав Володимир Гринюк із Граддя. Його тіло сепаратисти викрали і тільки 9 липня привезли на блокпост. Дзвінки з погрозами приходили на телефон матері, коли вона оплакувала свого сина. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Після виконання бойових завдань поблизу Маріуполя частину терміново відрядили в найгарячішу точку. 9 лютого 2015 року Василь Демчук із Матейок зник безвісти… Два автомобілі бригади потрапили під обстріл поблизу села Логвинове, бійці опинилися в полоні. 9 квітня Маневиччина прийняла понівечене тіло нескореного українського бійця. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
За офіційними даними, Олександр Деркач із Довжиці загинув 29 серпня 2014–го поблизу села Андріївка, що на Донеччині. В машину з 11–ма бійцями влучив снаряд. Троє з них полягли. Опізнати тіла було неможливо, від них залишилися обгорілі рештки… Тому в душах рідних живе надія, що Сашко ще повернеться в рідне село. Його чекають і донині…
«Гради» та міномети вкривали землю вогнем, розривались снаряди та міни. Врятувавши життя побратимів, з тяжким пораненням 17 серпня 2014–го у селі Хрящувата на Луганщині на їхніх руках помер Сергій Климчук із Троянівки. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудним знаком «За оборону Луганського аеропорту» (посмертно).
15 лютого 2016 року у місті Соледар Донецької області під час виконання бойового завдання смертельну кулю отримав і Василь Шишолик із Прилісного, який повернувся додому через живий коридор людей, які віддавали останню шану Герою. Маневицька земля навіки прийняла в свої обійми мужнього захисника.

Не коридор зробили, а вихід у пекло
У святкові дні 2014 року — День Державного прапора та День Незалежності — жовто-сині стяги із чорними стрічками, опущені додолу, свідчили про дні жалоби. Від рук ворога загинув справжній син української землі, боєць батальйону спеціального призначення «Азов» із позивним Хома Андрій Снітко з Маневичів. Поблизу Іловайська вісімнадцятирічний хлопчина врятував життя побратимів, накривши гранату своїм тілом. Йому присвоєно звання Героя України з удостоєнням Золотої Зірки.

Хочу подякувати і низько вклонитися родинам бійців за те, що вони зуміли виховати справжніх громадян України. Дивлячись на напівпорожню залу, звертаюсь до тих, хто не прийшов на цей вечір: руйнуймо байдужість у своїх серцях!

Не вийшов з Іловайського котла і Дмитро Брик зі Старого Чорторийська. У ніч з 24 на 25 серпня 2014-го в районі селища Кутейникове на Донеччині командир мінометного розрахунку 51-ї окремої механізованої бригади героїчно загинув, рятуючи водія із палаючої машини. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Вадим Засєкін із Копилля загинув 29 серпня 2014 року під час виведення військ так званим зеленим коридором. Лише напередодні Різдва 6 січня Маневиччина змогла попрощатися з розвідником, бійцем 51-ї окремої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних сил України. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Десантник Володимир Приходько із Цмін був старшим навідником 51-ї окремої механізованої бригади. Віддав життя у бою за Іловайськ 22 серпня 2014-го, отримавши численні поранення та ушкодження внутрішніх органів. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Дебальцівський котел: перехрестя смертельного «балу»
Бої за Дебальцівський плацдарм — одне з найбільших зіткнень на Донбасі. У ньому були задіяні тисячі бійців, сотні одиниць техніки й важкої артилерії. Олександр Кінах у серпні 2014-го перебував поблизу міста Щастя. Зник безвісти 18 лютого 2015 року під час виходу особового складу з Дебальцевого після страшних обстрілів і тяжких втрат. Тільки у ніч на 1 березня 2016 року бійця привезли додому в Годомичі. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Старший сержант Володимир Мельник із Чорнижа очолив екіпаж танка Т-64, пізніше прикомандирований до 1-го територіального батальйону «Волинь». Поблизу Дебальцевого у лютневу ніч з 13 на 14 отримав тяжке поранення в голову. Удома його зустрічали, стоячи на колінах. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
…Він одним із перших поїхав на Майдан, тож до захисту України був готовий. У листопаді 2015-го прибув в Артемівськ, а згодом — на блокпост поблизу Нетішина. Військовослужбовець 128-ї гірсько-піхотної бригади Андрій Сохацький із Колок загинув 30 січня 2015 року під Дебальцевим під час артилерійського обстрілу взводного опорного пункту. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Події на Сході практично не змінили дислокацію танкового батальйону 30-ї окремої механізованої бригади. Поблизу села Чорнухине танк потрапив у засідку терористів. Ніхто і досі достеменно не знає, як загинув 19-річний Віталій Харитонюк із Четвертні. Та ще страшнішим було його повернення додому. Довгі три місяці душевного болю та нестерпного чекання. Тієї страшної ночі, коли солдат-герой повертався на свою малу батьківщину, морозець убивав білосніжний яблуневий цвіт, ніби нагадував, що він, як і війна, немилосердний. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Служба у президентських військах, навчання в Харківській академії, робота дільничним інспектором, сапером на розміновуванні територій на Донеччині. На черговому бойовому завданні встиг самотужки зробити протишокову ін’єкцію. 20 осколків у тілі, велика втрата крові, 8 операцій, ампутація ноги, клінічна смерть. Боротьба за життя до останнього. 18 серпня 2015 року серце героя, втомлене і знесилене від болю, зупинилося… Полум'ям поминальних свічок на Спаса зустріли навколішки односельчани Олексія Ярмолюка з Боровичів. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня (посмертно).

«Руйнуймо байдужість у своїх серцях»
— Сьогодні ви всі відчуваєте той біль, яким пройнялася я, пишучи книгу Пам’яті, котра понесе імена справжніх героїв Маневиччини у вічність, — сказала на презентації поетеса Марія Волинська. — Хочу подякувати і низько вклонитися родинам бійців за те, що вони зуміли виховати справжніх громадян України. Щоб видати цю книгу, я співпрацювала з редактором столичного видавничого центру «Світ успіху» Тетяною Шпичук. Разом із нею ми плакали над кожним текстом, кожен вірш народжувався крізь сльози. І сьогодні, дивлячись на напівпорожню залу, звертаюсь до тих, хто не прийшов на цей вечір: руйнуймо байдужість у своїх серцях! Ми багато говорили про Іловайський котел: частина бійців повернулася, декотрі — у домовинах, але є й такі, що пропали безвісти. І це найстрашніше, найболючіше горе для кожної матері.
З букетом квітів на сцену Маневицького будинку культури вийшов військовослужбовець Вадим Малогловець, від слів якого здригнулося серце кожного.
— Я один із тих, хто вийшов з Іловайського котла, був важко поранений і контужений. Винен лише в тому, що залишився живим… Але хочу сказати теплі слова Марії Іванівні за те, що пам’ятає наших героїв. Мені було дуже важко ховати друзів. Із нашого батальйону залишилося тільки 55 чоловік. Я плакав над тілами товаришів, з якими їв із одного казанка, ділився шматком хліба, а сьогодні їх нема. Три рази їздив в зону АТО і лише тиждень тому повернувся. І поїду знову…
Боляче від того, що ті, які народжуються раз на століття, гинуть кожного дня…
Чому за Вкраїну доводиться нам умирати? Коли задля неї так віддано хочеться жить!

Маленький Сашко Деркач, тримаючи в руках видання, ще не усвідомлює, що тато назавжди залишиться таким, як на світлині.

Кожна поезія цієї збірки, присвячена загиблим землякам, народжувалася крізь сльози.