Те, що я бачу
Те, що я бачу в тобі – уже належить мені. Дивно, що не відводиш погляд. Втікати пізно...
Ші Мур
У мить, коли я побачила тебе вперше – я зруйнувала твій захист.
Ти ж навіть не намагався тому зарадити.
Стояв безборонний. Дивився в очі.
Проникла в тебе до найпотаємніших закутків. Освітила-зазирнула.
Чи хотів би щось приховати?
Куди ти прямуєш? Чи ж нам по дорозі? Що буде, якщо ми підемо разом?
І що?
Свою самотність? Свою силу? Свій вогонь?
Прийняв мій виклик, не затуляючи серця щитом.
Серце лиш пришвидшило ритм.
Схрестилися погляди. Лінії доль перетнулись.
Що далі?
Куди ти прямуєш? Чи ж нам по дорозі?
Що буде, якщо ми підемо разом?
Усі ці запитання я закидаю у всесвіт.
Із надзвуковою швидкістю вони летять у твій бік.
Мені конче потрібна відповідь.
Це щось, схоже на ехолокацію.
Я сканую тебе, виявляючи небезпеки.
Аби обминути. Не наразитися. Уникнути.
Які в тебе дивовижні очі. Відповідай. "Свій", "чужий"?
Інакше я ризикую.
Я ризикую.
Ну чи ж мені вперше?
Чим відрізняється глибока вода від неглибокої?
Гаряча від холодної?
Поки просто дивишся. Поки не пірнув. Не знаючи броду.
Я бачу тебе.
Хочу відчути.
Твою силу і твій вогонь.
…Ризикнеш?
