Дожилися: гроші є, а копати нема кому...

…відсутністю археологів на Волині
Про археологію в нашому краї писати довелося не раз і з різних ракурсів: і про нові відкриття пошуковців, і про нестачу фінансування та неувагу держави до цієї сфери. Але про те, що кошти є, а копати нема кому – навіть чути ще не доводилося. Та все колись буває уперше.
Нещодавно спілкувалися з директором Любомльського краєзнавчого музею Олександром Остапюком. Він похвалився, що Любомльська районна рада виділила 40 тисяч гривень на розкопки літописного міста Угровськ (ось рішення, варте поваги!). Я вже порадів за Олександра Дмитровича, адже дослідити городище над Бугом було його заповітною мрією. Та вже за хвилину зрозумів, що тішитися рано.

Скоро у нас не буде кому працювати. З 1 липня власник біометричного паспорта може вільно трудитися у Польщі протягом 90 днів, а дозвіл за нього отримує роботодавець. Але про це не говорять на державному рівні.

— Гроші виділили, а проводити розкопки немає кому, — бідкався директор музею. — Попередньо домовилися з одним київським археологом, але нині щось він уже не береться за роботу. А серед волинських ніхто не має дозволу на дослідження давньоруського періоду.
От тобі й на! Це закономірний результат неуваги до археології як науки. Не можуть фахівці вирости на рівному місці. Лише кілька відомих волинських науковців мають відкриті листи на дослідження. Але сфера дії документів обмежена або іншим періодом, або визначеною територією. От і виходить, що гроші є, а копати нема кому.
Свого часу, коли в Україні були обов’язковими рятівні розкопки при будівництві, почали з’являтися нові молоді дослідники, набувати досвіду. Нині вивчення території перед будівництвом відмінили. Тож хвастощі наших чиновників про багату археологічну спадщину України звучать просто цинічно. Її щодня нищать, бо на інтереси науки владі наплювати. Адже із забудовника можна здерти якусь копійку. А що візьмеш з археологів? Від них тільки клопіт. От його й позбавилися на законодавчому рівні.
Десять літ тому директор науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Інституту археології Національної академії наук Олег Осаульчук повідомляв, що в Україні налічують 400_500 дослідників давнини. В інтерв’ю трирічної давності пан Осаульчук уже казав, що його колег близько 350 чоловік. А нині, може, їх і стільки нема? Тим часом у сусідній Польщі, яка значно менша за чисельністю населення (хоча не факт) — їх майже 38,5 мільйона — та територією, налічують близько чотирьох тисяч археологів. Йдемо в Європу?

…мільярдною обіцянкою Гройсмана для сільських трударів
Схоже, нинішня влада вирішила розіграти аграрну тему. Бо щось мало було обіцянок щодо підтримки села. Але ось таки з'явилася інформація, що Кабмін пропонуватиме Верховній Раді закласти у бюджет на 2018 рік цільову підтримку в розмірі 1 мільярда гривень на розвиток фермерства. Про це повідомив прем’єр-міністр України Володимир Гройсман на форумі щодо децентралізації на Тернопільщині.
— Я переконаний, що ми вийдемо у вересні з новим проектом бюджету на 2018 рік і уряд буде пропонувати парламенту закласти цільову підтримку саме в програми відновлення розвитку фермерства не менше 1 мільярда гривень, – сказав Гройсман.
Цікаво, а що думають про ініціативу керівника Кабміну самі фермери? Адже це їх нібито хочуть «розвивати».
— Питання не лише в грошах, а в тому, що треба змінювати умови для розвитку. Підтримка дрібних фермерів є соціально важливою. А якщо йдеться про кошти з бюджету, то їх треба розподіляти так, щоб вони діставалися не аграрним магнатам, а були спрямовані на розвиток дрібного агробізнесу, — каже заступник голови Асоціації фермерів і приватних землевласників Волині Олег Галасун із села Чаруків Луцького району. — Наприклад, у Польщі господарство, яке має більше 300 гектарів, не отримує жодних дотацій. А тваринництво там підтримували з чіткими умовами: протягом 5 років буде дотація на молоко для тих, хто утримує від 5 до 10 корів, наступні 5 літ — для тих, хто має понад 10 корів. А через 10 років — тільки для тих, у кого 20 і більше. Таким чином, фермер мав визначитися: або розвивати молочне стадо, або просто виходити з цього бізнесу. Треба, щоб була зрозуміла концепція. А то часто виходить так, що при виконанні програми фермерами й не пахне і грошей вони не бачили, бо доступ до коштів є тільки для вибраних.
Дійсно, у нас чимало господарств, які формально називаються фермерськими, але за своєю суттю це просто великотоварні виробники: бо яка різниця, як зареєстроване підприємство: товариство з обмеженою відповідальністю, сільськогосподарське приватне підприємство чи фермерське господарство? Власне, скільки не говорилося про підтримку дрібних виробників, але останні залишаються здебільшого у ролі бідного родича.
— Фермерам з того мільярда, мабуть, небагато перепаде, — додає його колега Руслан Хомич із села Кроватка Рожищенського району. — У нас немає чіткої програми підтримки. Усіх одноосібників, приватних підприємців, фермерські господарства, СВК, ТОВ можна було б поділити на дрібних, середніх та великих, але усім треба надати однаковий статус. Бо у цьому є дискримінація. Якщо підприємець (а нині більшість фермерів уже не мають статусу юридичної особи) не є платником ПДВ, то зерно у нього купують не по 4700 гривень, а по 2700—3000, тобто ледь не за півціни. Але ж він при придбанні міндобрив чи солярки сплачує у ціні й ПДВ. Агрохолдинги експортують зерно — і держава ще повертає їм ПДВ як суб’єктам експортних операцій. Не можу зрозуміти: якщо селянин усе купує з ПДВ, то чому продукцію у нього купують без ПДВ? Мав би бути єдиний статус сільгоспвиробника, який зрівняє у правах і дрібних, і великих аграріїв.

…словами поляка: «Не биймо України, бо й так ледве живе»
— Скоро у нас не буде кому працювати. З 1 липня власник біометричного паспорта може вільно трудитися у Польщі протягом 90 днів, а дозвіл за нього отримує роботодавець. Але про це не говорять на державному рівні. Вочевидь, не вважають проблемою. Якщо раніше їхали в Польщу, щоб заробити і повернутися, то тепер дедалі частіше там і залишаються, – розповідає Олег Галасун.
Справді, на державному рівні про стрімке зменшення населення ніхто не говорить і тим більше нічого не робить, аби запобігти цьому. Пам’ятаєте, як на початку 1990-х казали: «Нас 52 мільйони…»? Потім — «Нас 48 мільйонів». А тепер? Скільки нас, українців? Всеукраїнський перепис населення проводили лише раз, у 2001 році. «Вікіпедія» інформує, що наступний планується на 2020-й. Хоча перепис мав бути раз на десятиліття. Схоже, влада просто боїться його проводити, бо тоді проблема постане у всій красі і доведеться визнати: нас не 48 і навіть не 45 мільйонів.
Зате прогнози ООН щодо населення та висновки польських науковців спричинили бурю. Отож, за даними Організації об’єднаних націй, станом на
1 липня цього року в Україні проживало 44 мільйони з хвостиком чоловік. До 2020-го (коли наша влада нарешті наважиться проводити перепис) нас буде вже менше: за оптимістичним прогнозом — на 500 тисяч, за песимістичним — на цілий мільйон. Й надалі населення нашої країни зменшуватиметься. У 2050 році в Україні житиме 39,7—42,6 мільйона за різними варіантами прогнозу. А в 2100-му за найгіршим прогнозом — лише 16 мільйонів.
Але загальновизнану тенденцію зменшення населення у європейських країнах директор відділу стратегії Warsaw Enterprise Institute і радник компаній польського оборонпрому Анджей Талага для нашої країни змалював у чорних фарбах. «Справжня катастрофа насувається на Україну, де демографічний колапс разом із крахом економіки допровадить до утворення на нашому південно-східному кордоні геополітичного розриву, який хтось змушений буде заповнити: Росія або Захід», — пише він у статті для газети «Річ Посполита». Поляк припускає, що українська держава може впасти ще за нинішнього покоління і вже через 20 років не буде кому доводити щось із приводу Волинської трагедії. У Польщі демографічна ситуація не краща, але наша західна сусідка може собі зарадити завдяки розвиткові економіки: з'явиться можливість активно просувати програми заохочення народжуваності, фінансувати безкоштовні ясла і дитячі садки. Також країна стане привабливішою для іммігрантів.
Талага наголошує, що тільки у Польщі нині перебуває близько 1,2 мільйона українців, які, напевно, вже там і залишаться, бо еміграція є реальною можливістю поліпшити побутові умови. Мовляв, дохід пересічного українця спав до рівня мусульманських країн Північної Африки. А ще не враховано втрати населення від захоплення Криму та частини Донбасу. Відтак Анджей Талага робить висновок: вже нині в Україні населення менше, аніж у Польщі.
«Не биймо України, бо й так ледве живе. Може, не сьогодні, не завтра, та врешті-решт, знелюднена і виснажена економічно, вона втратить сили до існування. Її крах або підпорядкування Москві заболить і Польщі, бо зруйнує хоч і непевний, але постійно функціонуючий буфер між нами та Росією. Демографічні дані ООН — то сполох тривоги», – слова польського науковця гіркі. Але чи почують їх наші можновладці?