Не ті тепер шахти, й все решта не те...

Микола КУЖЕЛЮК

Вперше в шахтарське місто потрапив у відрядження у 1981 році, де протягом трьох місяців працював на копальні №3. Там розміщувалася центральна котельня, де я завантажував і вивозив на Луцьк шлак. Пригадую, з великим захопленням роздивлявся вугільне підприємство — милувався шахтними копрами, спостерігав за вагонами, в які безкінечно сипалося з бункера «чорне золото».Тоді його ця копальня давала на добу 10—15 тисяч тонн! Цю інформацію можна було почерпнути з дошки обліку, яка була розміщена біля нарядної на видному місці. Працювало 9 шахт — оце сила! І хоч гірники отримували непогані зарплати, продукти в Нововолинську були дешевші, ніж у Луцьку. Значить, держава про шахтарів думала, а вони відповідали на це ударною працею і вагомими здобутками.

Інколи думаєш: чому люди не можуть навчитися елементарного — сортувати непотріб?

Зараз прикро читати про те, що в гірників багато неполадок, а підземні підприємства занепадають. Та й уся галузь, складається враження, винищується. Плюс до того виникає проблема зі сміттям.
Якось довелося прочитати інформацію, що сміттєзвалища в нашій країні займають територію, яка дорівнює площі Чернівецької області. А це — сім тисяч квадратних кілометрів! Інколи думаєш: чому люди не можуть навчитися елементарного — сортувати непотріб? Чому в інших країнах це роблять, причому уже давно, а в нас — ні? На мою думку, поки ми до цього не дійдемо, доти будемо мати те, що є зараз. І Грибовицьким сміттєзвалищем поблизу Львова це може не обмежитися. Тож нам варто не лише захоплюватися високорозвинутими країнами, а й почати втілювати в життя їхній прогресивний європейський досвід.
с. Кроватка,
Рожищенський район.