Малюватиме пензлем Україну тепер перед Богом
Раптово зупинилося серце відомого в Україні та світі художника, 57–річного Тараса Більчука з Рівненщини. Активний учасник Революції гідності не раз стояв на порозі смерті: під час першого розгону Майдану отримав струс мозку, а у страшні лютневі дні куля снайпера пробила ногу митця, коли він виносив поранених з вулиці Інститутської
Мирослава КОЗЮПА
—Не знаю, що керувало людьми. Я просто побачив вервечку носилок і щитів із тілами. Я тоді не думав, у мене була одна мета — спробувати вивести звідти і допомогти винести якомога більше хлопців. Вдалося зробити кілька ходок, і потім уже виносили мене… Це був такий постійний потік: одних виносили, інші підходили, — пригадував Тарас Більчук ті криваві дні в одному зі своїх інтерв’ю. 2016–го, у річницю Революції гідності, він отримав від Президента орден «За мужність».
« Я ніколи не вважав Штати своїм новим домом. Я був душею в Україні. »
В останні роки життя наш Тарас творив в Україні, хоч це не приносило прибутків. Небайдужість до долі країни була в митця у генах: його батько ще 15–річним хлопцем потрапив на найбільший в історії УПА бій із енкаведистами під Гурбами (21—25 квітня 1944–го), через що уся родина зазнала репресій. Саме тому словами: «Тарас агітує пензлем за Україну», пояснював патріотичну позицію художника його колега Микола Тимчак.
Тож не дивно, що називали його художником–патріотом. Бо таким і був, адже не кожен після 13 років проживання у США, маючи бізнес — власну студію «Vision & Art», стабільні доходи і визнання, залишить за океаном усе і повернеться в стареньку батьківську хату. Він відтворював на чужині рідні мотиви: серії портретів, картини на тему Голодомору, цикл «Два береги» (Мазепа з козаками перепливає Десну), який відображає трагічний період початку еміграції, серії малюнків «Україна моя сонячна» за мотивами творів Шевченка. За полотна рівненського художника пропонували по 25–30 тисяч доларів, його персональні виставки у стилі модерн на патріотичну тематику, пов’язану з Україною княжої доби та козацтва, відвідували безліч людей. Його запрошували оформляти церкви, писати портрети, пейзажі…
Як розповідав Тарас Більчук, його «Козак Мамай» навіть латиноамериканцям сподобався, бо був схожий на якогось їхнього генерала.
— Один із них купив картини із серії «Голодомор» для клініки. Одну придбали для японської галереї. Окрім того, мої роботи виставлялися в університетах, де я проводив майстер–класи, — розповідав про свій світовий успіх український художник. Значна частина творів Тараса Більчука залишилася за океаном, багато розійшлося світом: вони є в США, Канаді, Росії, Японії, Франції, Парагваї, Швеції, Польщі, Англії.
— Я ніколи не вважав Штати своїм новим домом. Я був душею в Україні. Всі ті 13 років я мешкав у США тимчасово, завжди хотів додому. Зараз живу в старій батьківській хаті в Коршеві Здолбунівського району, займаюся творчістю. Цьому селу майже 500 років, тому за океаном я жартував, що моє село «старіше за всю Америку», — розповідав художник.
Саме тут, на отчій здолбунівській землі, поховали героя, митця, патріота Тараса Більчука, де, прагнучи відродження українського духу, започаткував фестиваль «Повстанська ватра», де був серед засновників громади Української православної церкви Київського патріархату, де завів омріяну пасіку, а меду зібрати так і не встиг…
Ця жінка знайшла побитого «беркутівцями» Тараса Більчука і передала медикам, які, аби врятувати його життя, зробили трепанацію черепа. Однак йому так і не вдалося цілком одужати.
У цій касці ангел Майдану виносив поранених з Інститутської.
«Моя рятівниця. Хоч і москалька», – жартував митець, а фото в рамці зберігав як пам’ять.
«Сторозтерзаним землякам моїм» – присвята художника усім,хто постраждав за Україну
