На Волині виготовляють «ядерну зброю» інформаційної війни

ТзОВ «Телемережі України», яке має волинську «прописку» і волинські робочі руки, успішно споруджує телевежі не тільки в нашому регіоні, а й по всій країні. Очолюване досвідченим радіоінженером Петром Семереєм, воно успішно демонструє, як не на словах, а на ділі розвивати і захищати інформаційний простір держави

Інна ПІЛЮК

АНАЛОГОВЕ ТЕЛЕБАЧЕННЯ «ЖИТИМЕ» ТІЛЬКИ ДО БЕРЕЗНЯ 2018-го
З телекомунікаціями пов’язане все трудове життя 61-річного Петра Семерея. Але саме в останнє десятиліття його робота набула «цифрового» забарвлення. Іти в ногу з часом і не боятися викликів новітніх технологій – такої риси Петру Івановичу не позичати.
Про те, що цифрове ефірне телебачення рано чи пізно прийде у кожне українське місто і село, він – багаторічний керівник організацій, пов’язаних саме з телетрансляцією, розумів як ніхто. Хоча про перспективність такого розвитку ще десятиліття тому говорили хіба найбільш далекоглядні. Адже на той час не було визначено чіткої дати, коли в Україні припинить мовлення аналогове телебачення (зараз дозвіл на його трансляцію чинний до 30 березня 2018 року). Після вимкнення приймати телесигнал можна буде тільки зі супутника. А оскільки зробити це зможе лише незначна кількість волинян, тому й виникла потреба в забезпеченні їх «цифрою».
У той час, коли в усі рупори країни говорять про те, що інформаційна війна є не менш убивчою, аніж збройний конфлікт, чомусь не виявилося організації, яка взяла би на себе зобов’язання забезпечити усі без винятку регіони сигналом ліцензійних українських каналів.

 

Напередодні нинішнього Дня Незалежності Президент України урочисто ввів телевежу в Бахмутівці в дію. Чиновники всіх рівнів голосно пропіарилися на відкритті, а про волинські підприємства, які виконували монтаж вежі і антен, не сказали ані слова.

Так, працював і надалі працює державний монополіст у цій сфері – Концерн радіомовлення, радіозв’язку та телебачення (КРРТ). Він справно обслуговує наявне обладнання. Але за останні десять років спромігся збудувати всього одиниці нових телевеж.
Швидко та якісно споруджувати передавальні станції взялося створене у 2005-му ТзОВ «Телемережі Волині». Команда професіоналів-проектантів та досвідчених монтажників за кілька тижнів виконували такий обсяг роботи, на який аналогічні державні організації витрачали роки, та ще й у кілька разів більше коштів. Менше ніж за два роки підприємство звело у нашій області вісім сучасних радіотелевізійних передавальних станцій. Темпи будівництва, якість обслуговування та тарифи нового оператора телекомунікацій зробили своє: інформація про волинських «спеців» навіть без реклами швидко ширилася країною. Протягом зовсім короткого часу вишки, зведені цією організацією, з’явилися і в інших регіонах України. Тоді, аби назва відповідала масштабам робіт, підприємство перейменували у «Телемережі України».

БУДУЄМО ШВИДКО, БУДУЄМО НАДІЙНО, БУДУЄМО ПЕРСПЕКТИВНО
Нові горизонти відкрили події 2014 року. Окупація Криму, війна на Донбасі… Пропозиція Петра Семерея звести телевежу у селі Чонгар, яка би покривала сигналом південь Херсонщини та частину Криму аж до Сімферополя, отримала схвалення Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення. Будувати взимку в складному вітровому районі за 1300 кілометрів від дому і всього за 800 метрів від розташування військових підрозділів російських агресорів не кожен би наважився, а «Телемережі України» взялися. Всі, хто знав працівників цього підприємства і його керівника, вірили в успішне завершення проекту. Незважаючи на те, що розпочали в грудні, коли світловий день короткий, об’єкт вже у січні наступного року був готовим. А влітку з такими обсягами справилися і взагалі менше ніж за місяць! Зі щогли вже успішно транслюються українські радіопрограми і цифрове телевізійне мовлення на Крим, також ведуться роботи щодо збільшення кількості телерадіопрограм.
Такі темпи будівництва висотних споруд Петро Семерей демонструє вже не вперше. Адже нововолинська щогла висотою 90 метрів теж була зведена за місяць, луцька (150 метрів, а в ній ще двоповерхова адміністративно-технічна будівля) – за 5. Секрет такої швидкої роботи, як зізнається директор, простий: «Ми ніколи не женемося за масштабом конструкції. Наші вежі легкі в плані монтажу, експлуатації, на них нескладно ставити обладнання. Вони технічно і економічно оптимальні, мають перспективу розвитку і мінімальний термін окупності. А ще у них мале вітрове навантаження. Останнє – дуже важливий параметр, адже швидкість вітру, наприклад, на тому ж Чонгарському півострові сягає 50 метрів за секунду».
Варто зазначити, що всі металеві елементи для «Телемереж» виготовляє ковельське ТОВ «Волинь-Кальвіс». Подібних конструкцій в Україні більше не робить жодне підприємство.

ТАКОМУ «ПІЛОТАЖУ» ЗДИВУВАЛИСЯ Б І АМЕРИКАНЦІ! А НАШІ ЧИНОВНИКИ… ЗАБУЛИ ПОДЯКУВАТИ
Переймати досвід Петра Семерея у будівництві телевеж до Луцька цього року двічі приїжджала делегація з Луганської області. Там поблизу села Бахмутівка Новоайдарського району споруджували вишку, котру Україні подарували США. Як розповідає Петро Іванович, саме це замовлення виявилося одним із найскладніших у його багаторічній роботі: «То була вежа так званого «американського» проекту, яка має знизу широку основу, а кожна наступна секція поступово звужується доверху. Її в Україні в принципі ще ніхто не споруджував, адже вона спроектована під будівництво гвинтокрилом або автокраном висотою понад 130 метрів, якого в нашій країні немає. Складність монтажу в тому, що не можна було розрахувати всі параметри по стандарту і робити за аналогією. Кожна наступна секція вежі відрізнялася конструктивно, а тому параметри всього підйомного механізму приходилося змінювати на місці».
Петро Іванович і його команда підготувались до майбутньої роботи. Сантиметри, тоннаж – усе мусить співпадати, адже найменша похибка у навантаженні може коштувати надто дорого. Розміри були розраховані для того, аби починати монтаж із восьмої секції. Та волинян чекала несподіванка: «Приїжджаємо і виявляємо, що замовники змогли самотужки поставити їх лише шість. Решту їхні механізми не здатні були осилити. На місці потрібно було приймати складні рішення, перепроектовувати, переміряти… На щастя, наш кран не підвів і подальший монтаж пройшов успішно (унікальний у своєму роді кран, який Петро Семерей називає самоповзучим і який управляється дистанційним пультом, він спроектував сам. – Авт.). То я коротко описав процес, а насправді все виглядало ой як непросто… І це відбувалося у голому степу, де температура повітря більше 40 градусів».
Петро Семерей із вдячністю згадує, як підтримували будівництво голови облдержадміністрацій і в Херсонській, і в Луганській областях. Завдяки їхньому сприянню, насамперед у моральному плані, вдалося вкластися у короткі терміни. Тож напередодні нинішнього Дня Незалежності Президент України урочисто ввів телевежу в Бахмутівці в дію. Чиновники всіх рівнів голосно пропіарилися на відкритті, а про волинські підприємства, які виконували монтаж вежі і антен, не сказали ані слова.
На це Петро Іванович дивиться по-філософськи, адже слова батьків: «Роби добро людям і не чекай подяки» – давно стали його життєвим кредо.

«НАЙБІЛЬШЕ НАШЕ «ГАЛЬМО»? ВІДСУТНІСТЬ ПРОГРЕСИВНО МИСЛЯЧИХ КЕРІВНИКІВ ІЗ ЧІТКОЮ ДЕРЖАВНИЦЬКОЮ ПОЗИЦІЄЮ»
Радіючи за успіхи волинських підприємств за межами області, хочеться запитати: чи в нашому краї все збудовано і змонтовано для переходу на цифрове телебачення в 2018-му? На жаль, більшість телеглядачів Ратнівського, Камінь-Каширського, Локачинського та Маневицького районів не мають можливості приймати такий сигнал! Ще в 2009 році «Телемережі України» розпочали цифрове телевізійне мовлення зі своїх станцій у Луцьку, Ковелі і Нововолинську, але влада їм заборонила цим займатися, віддавши пріоритет невідомому «Зеонбуду» і державному Концерну РРТ. На початку 2017 року суд постановив зобов’язати Нацраду розглянути заяву «Телемереж» щодо видачі ліцензії на цифрове телебачення. На жаль, це рішення чиновники не бажають виконувати, а тому значна частина волинян залишиться без ефірного телебачення після вимкнення аналогового.
Чомусь видавалося, що керівник робіт такого масштабу неодмінно наголосить на недопрацюваннях законодавчої бази, яка гальмує розвиток ліцензійного українського мовлення. Але серед недоліків Петро Семерей назвав тільки одне: відсутність прогресивно мислячих керівників з чіткою державницькою позицією, які б не побоялися брати на себе відповідальність за прийняті рішення. Сам він звик не боятися нових викликів, не уникає складних питань. Його досвіду та рішенням довіряють колектив, партнери, зрештою навіть держава ввірила непросту річ — забезпечити мовлення на тимчасово окупованих територіях.

ДОВІДКА «ВОЛИНІ-НОВОЇ»:
Як оператор телекомунікацій ТзОВ «Телемережі України» розпочало свою діяльність у 2005 році з розбудови радіомережі Українського радіо на Волині. Нині вона є найбільшою в країні і на сто відсотків покриває нашу область, а також значні території Рівненщини та Львівщини. Радіопрограми з висотних споруд Товариства чути в Польщі і Білорусі. Воно має ліцензії на трансляцію програм радіо і телебачення на всій території країни і вже здійснює свою діяльність у 12 областях, надаючи послуги 30 вітчизняним телерадіокомпаніям. Підприємство є найсумліннішим платником податків України в галузі зв’язку.

ПОРТРЕТ ЗБЛИЗЬКА
«САМ НЕ КУРЮ І НЕ БЕРУ НА РОБОТУ ТИХ, ХТО КУРИТЬ»

Бліц-інтерв’ю Петра Семерея
1. Яка ваша мрія ще не здійснилася?
– Хочеться ще пожити в європейській Україні, і готовий за це віддати багато що.
2. Про який вчинок шкодуєте?
– Майже ніколи не шкодую за тим, що було або могло бути.
3. Який випадок з дитинства чітко пам’ятаєте до сьогодні?
– Пам’ятаю багато, але найбільше – як батько після шостого класу переконував не курити. Це були дитячі пустощі, коли пасли гуси. Сам не курю і не беру на роботу тих, хто курить, або плачу цілий рік премії тим, хто кине шкідливу звичку.
4. Що може розчулити вас до сліз?
– Радість або гордість за когось.
5. Коли востаннє дарували квіти дружині?
– Ой, давно вже – на 8 Березня. Виправлюсь якнайшвидше.
6. Який телеканал хотіли б очолювати?
– Не маю бажання бути власником жодного, це не моє. А дивлюсь «112», ZIK, окремі передачі каналів «1+1», «2+2», Волинського телебачення.
7. Ким могли би стати, окрім радіоінженера?
– Інженером-будівельником, менеджером виробничого підприємства, економістом… Багато чим міг би займатися. Простіше перерахувати те, чого не знаю і не хочу. Але я закоханий у радіотехніку з 10 років.