Нещасливе кохання привело Котляревського до війська

У той час, як Котляревський займався вихованням панських дітей, молода покоївка, надзвичайно вродлива чорноока кріпачка Марія, прибирала його житло, виділене господарем. Частенько траплялося так, що він повертався додому раніше і заставав дівчину у себе. Він потроху почав учити її грамоти, невдовзі розумна покоївка вміла читати. Будучи цікавою від природи, Марія інколи за відсутності Івана заглядала у шухляди його письмового стола. Одного разу відважилася взяти маленький аркушик паперу, списаний дрібним почерком. Прочитала написаний на ньому вірш і впізнала у тексті… себе.

Його серце так і лишилося зайняте однією-єдиною жінкою – Марійкою із Золотоноші.

Після цього Іван з Марією зустрічалися все частіше, між ними спалахнуло палке кохання. Вони вирішили поєднати свої долі. Юнак звернувся за благословенням до господаря. Але той розчарував Котляревського. Він повідомив, що Марійка повинна стати дружиною якогось військового вдівця. Знаючи круту вдачу і честолюбство сільських кріпосників, Іван не став нічого з’ясовувати, без зайвих розмов і з болем у серці залишив дівчину. Напередодні її весілля передав через служницю Марійці лист, у якому повідомив причини свого неочікуваного від’їзду. До нього додав золоту каблучку з написом «На пам’ять від кадета Котляревського». Цим визначенням, певне, Іван натякнув на прийняте ним рішення податися на військову службу.
Дослідники життя і творчості письменника сходяться на тому, що саме нещасливе кохання привело автора «Енеїди» до війська. Прапорщику Івану Котляревському, як прикомандированому до штабу полку, доводилося частенько бувати у роз’їздах, чути розмови різних людей. Від когось дізнався, що із панського маєтку в Золотоноші якийсь гульвіса-поручик викрав красуню-кріпачку. Виявилося, що той баламут служив у Сіверському полку разом з Котляревським. Іван, розшукавши поручика, впізнав його. З’ясувалося, що ще у часи учителювання Котляревського у поміщика гульвіса часто приїздив до Золотоноші, брехливими обіцянками обплутав мозок поміщикові, і той вирішив видати за нього сироту-служницю. Відомо, що Марія, яка дуже любила свого Йвана, сподівалася на його повернення. Коли ж стало зрозуміло, що господар затіяв чорну справу з її заміжжям, вона у відчаї спробувала накласти на себе руки. Тільки випадок урятував життя дівчини. Горда і закохана Марія втекла від пана у Чорногірський монастир і стала черницею.
Іван, довідавшись про гірку долю коханої, вирішив розправитися з її кривдником: він викликав його на дуель. Результат став невтішним для поручика: його постріл був невдалим, а Котляревський не промахнувся і тяжко поранив суперника…
Вийшовши у відставку, Котляревський назавжди поселився у рідній Полтаві – це місто він любив найбільше. За останні 28 років життя Іван Петрович залишав його вкрай рідко, лише за службової потреби. Він спорудив собі невеликий будинок над Ворсклою, церкву біля нього. В оселі письменника ніколи не було господині, якщо не вважати економку Мотрону, на яку він переписав садибу. Його серце так і лишилося зайняте однією-єдиною жінкою – Марійкою із Золотоноші.
Хоча, можливо, причиною самотності автора «Енеїди» та «Наталки Полтавки» була ще одна жінка. У архіві декабриста Сергія Волконського знайдено загадковий рядок: «Котляревського від каторги врятувала жінка, яка його любить». Відомо, з якою жорстокістю цар Микола І розправлявся із своїми політичними противниками, у тому числі з декабристами (у списку значився й Іван Котляревський). Щоб урятувати приреченого від каторги, треба було мати дуже вагомий авторитет в імператора. Саме такою виступила Варвара Рєпніна – дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна, одного з найвідданіших служителів престолу.