Не бурштином єдиним: журналісти «Волині–нової» натрапили на мідну жилу!
Чи стане Жиричівське родовище поліським клондайком?
Про те, що в Ратнівському районі є поклади міді, відомо ще з радянських часів. А 10 років тому вже мали оголосити міжнародний тендер на її розвідку. Дискутувалося, яким способом доцільніше видобувати цей цінний метал. І, звичайно, наскільки це безпечно для довкілля, адже мідь залягає на глибині до 500 метрів. Проте реалізувати давній задум взялося підприємство КП «Волиньприродресурс», створене торік обласною радою
Катерина ЗУБЧУК
Фото Олександра ДУРМАНЕНКА
«МИ ДОВЕЛИ, ЩО ТУТ Є ПРОМИСЛОВІ ЗАПАСИ ЦІННОГО МЕТАЛУ»
Із Ратного до Жиричів підвозили редакційним автомобілем місцеву жительку, яка добиралася додому пішки. Розговорилися. Звичайно, найперше питання з приводу того, чи ж чула наша попутниця про пошуки міді в її краї?
— Чом же не чула — чула…
За прогнозами, у породі — до одного відсотка міді. Це дуже хороший показник. І якщо це підтвердиться, то наше родовище зацікавить багатьох.
— Але ж про родовище говорили і раніше, та на розмовах і закінчувалося, — розвиваємо тему.
— Колись тільки мова була, — відповідає жінка на наше трохи скептичне міркування, — а сьогодні там вишки стоять. Видно, серйозно взялися.
А вже про те, наскільки «серйозно взялися» цього разу за родовище міді, можна було судити на місці. Проїхавши кілометрів п’ять від села Жиричі, ми побачили вишки. На одній із них працювали буровики. Як сказав Андрій Кононенко, що приїхав на Волинь із Дніпра, на роботах тут задіяна збірна бригада — є спеціалісти з Кривого Рогу, Лисичанська. Вахтовим методом приїжджають по черзі. Ось і він уже втретє тут упродовж двох місяців. А знають одне одного, бо багато літ на Донбасі займалися розвідкою вугілля, а в Якутії алмази шукали.
Коли заговорили конкретніше про те, наскільки успішні пошуки міді на Ратнівщині, то Андрій Кононенко зауважив, що це вже питання не до нього, а до керівника…
Йшлося про Веніаміна Туза, який був причетний до розвідки міді й раніше, оскільки займав посаду радника голови Волинської обласної ради з питань використання природних багатств краю. Тепер він — головний геолог КП «Волиньприродресурс», яке у лютому цього року одержало спеціальний дозвіл на користування надрами Жиричівського родовища. Веніамін Степанович в останні місяці у Ратнівському районі буває дуже часто. І того дня приїхав, оскільки бурові роботи ведуться під його контролем.
Він і показав нам керни (проби), які буровики дістають із глибини. Тож ми на власні очі побачили в базальті вкраплення міді, що виблискувала на сонці.
— За нашими прогнозами, у породі (базальті. — Авт.) до одного відсотка міді, — каже Веніамін Туз. — Це дуже хороший показник. І якщо це підтвердиться, то наше родовище зацікавить багатьох.
Того дня свердловина сягала 410 метрів завглибшки. Головний геолог розпорядився «йти» далі через міденосний горизонт. На глибині 450 метрів свердловину закриють. Далі справа за спеціалістами, які зроблять аналіз. Керни будуть за відповідною технологією розрізані та відправлені на дослідження у лабораторії України, а також у Польщу, оскільки інвестор — фірма «Польська мідь» — хоче зробити свою незалежну експертизу, аби знати, чи варто вкладати кошти у видобуток.
Ми мали на меті знайти інвестора фахового, а не просто з грішми. Такою є «Польська мідь», — каже Веніамін Степанович. — Це компанія, яка видобуває найбільше цього металу у Європі. Вона працює на своїй території, є екологічно відповідальною, тобто велику увагу приділяє аспектам охорони довкілля.
«ЩОБ ВИДОБУВАТИ, ТРЕБА ВКЛАСТИ БЛИЗЬКО 650 МІЛЬЙОНІВ ЄВРО»
Там, де сьогодні працюють буровики, — уже не жиричівські поля, а турські. А якщо конкретніше, то це паї жителів села Тур. Три такі ділянки комунальне підприємство «Волиньприродресурс» взяло у власників в оренду до 31 грудня цього року. Згідно із законодавством, їм заплачено три тисячі гривень.
Поляки висловлюються за те, що за два — три роки шахта має бути. У них немає такої розкачки, щоб вкласти великі кошти, а через 10 — 15 років хтось почне видобуток. Я реальніше дивлюся на це і думаю, що від розвідки до видобутку мине років п’ять.
— Загалом Жиричівське мідне родовище займає 3 200 гектарів. І прогнозовані запаси міді тут — майже мільйон тонн, — розповідає Веніамін Степанович. — А першочергова ділянка, визначена для промислової розробки, — 230 гектарів із запасами 80 тисяч тонн міді. Вже у ході геологічної розвідки вивчаються питання, яку шахту будувати, які можуть бути наслідки розробки родовища для довкілля. На основі цього полякистворять проект, що проходитиме дуже серйозну екологічну експертизу на рівні Мінекології України. А вже міністерство має право залучати не тільки вітчизняних, а й іноземних спеціалістів, зокрема із Кракова, які багато років працюють у цій сфері.
Якщо реально дивитися на ситуацію, то яка перспектива від розвідки до видобутку? На це головний геолог КП «Волиньприродресурс» сказав:
— Насамперед треба взяти до уваги, наскільки це дороговартісний задум: за попередніми підрахунками, сам проект і будівництво шахти, збагачувальної фабрики коштує 600—650 мільйонів євро. «Польська мідь» — наш технічний інвестор і частково фінансовий. Крім того, є багато банків, які готові взяти участь у наданні інвестицій. Поляки висловлюються за те, що за два — три роки шахта має бути. У них немає такої розкачки, щоб вкласти великі кошти, а через 10 — 15 років хтось почне видобуток. Я реальніше дивлюся на це і думаю, що від розвідки до видобутку мине років п’ять. Це при тому ідеальному розкладі, коли інвестор переконається, що «шкірка варта вичинки» і з коштами не буде проблем.
А далі можна поміркувати, які зміни чекають на поліський регіон, якщо дійде до видобутку міді. Тут має вирости ціле містечко, оскільки на виробництві буде зайнято багато людей гірничовидобувних спеціальностей. Іншими словами — з’являться робочі місця, розвиватиметься інфраструктура.
«ПЕРСПЕКТИВА ПРИВАБЛИВА, АЛЕ ВСІХ ХВИЛЮЄ, ЧИ Ж НЕ ПОСТРАЖДАЄ ЕКОЛОГІЯ, А З НЕЮ — ЛЮДИ»
Нас (а ще більше тих, хто живе у цьому регіоні) цікавить, який же спосіб видобутку міді буде обрано: підземний, коли порода залишається в шахті, чи зовні молотимуть базальт і відділятимуть мідь. Друге трохи лякає. Адже у цьому випадку вітер розноситиме пил, постане питання захисту довкілля. Породу треба буде тримати в якихось ангарах. Коли чуєш про це, то уже не тішить навіть те, що, як прогнозується, з міді можна витягувати ще й золото і срібло, на які вона багата.
За сто метрів від вишок — городи. Люди якраз копають картоплю. Підходимо, розпитуємо, чи знають вони, що тут за рух такий?
— Мідь шукають, — каже Ніна Захарчук, як назвалася жінка.
Це знають і її внуки — Іринка, Дмитрик, які тут же, на полі. Родина із села Тур.
— Дай Боже, — розмірковує жінка, — щоб уже чимось добрим ті пошуки закінчилися. Хочеться, щоб нашим внукам лучче жилося. А то ж буде робота…
І тут же такі слова:
— Ми — прості люди, не знаємо, чим може обернутися для нас та мідь. Треба, щоб своє слово спеціалісти сказали. Бо не штука залізти під землю і якесь багатство взяти — головне не погубити річки, озера.
А вже на зворотньому шляху неподалік Жиричів ми розмовляли з місцевими жителями, які пасли череду. Щодо існування тут покладів міді у них свої докази: на вигоні, що біля кутка, який має назву Морози, загинула від блискавки вже не одна корова. І в цьому році був такий випадок. Видно, як міркують чоловіки, метал притягує громовицю. І відразу ж переходять до того, що, як переконуємося, всім болить:
— Як мідь почнуть добувати, то і село наше пропаде: води не буде, як полізуть під землю — рощі не буде, а грунт у нас і так малородючий.
Ми, звичайно, зустрілися із головою Жиричівської сільради Сергієм Вашестюком.
— Якби був рух із міддю, про видобуток якої вже багато років говорять, то, може б, і село мало якісь інвестиції, — сказав він. — Це ж і робочі місця — не треба буде кидати сім’ю і їхати на заробітки в Польщу, Росію, Білорусь (сам Сергій Петрович свого часу «вкусив» цього хліба. — Авт.). Це — процвітання. У такому великому селі, як наше, де населення — понад 2 тисячі, дитячий садочок треба добудувати, бо той, що є, відвідують 40 хлопчиків і дівчаток, а ще 60 — у черзі. Вже й проект є. Тільки зі своїм півмільйонним бюджетом ми не потягнемо, бо треба 15 мільйонів гривень. А ще ж хотілося б, щоб і освітлення було не лише на головних вулицях. Дірок, як кажуть, вистачає, тож інвестиції дуже потрібні. Але ж ніхто не знає, яким способом будуть добувати мідь, які технології застосують. Перспектива приваблива, але всіх хвилює, чи ж не постраждає екологія, а з нею — люди. Хочеться, щоб не помирали вони, проживши 50 літ…
І якщо сьогодні головний геолог КП «Волиньприродресурс» Веніамін Туз запевняє, що проект розробки родовища буде погоджуватися із громадою й інтереси людей врахують, то хочеться вірити, що так і буде. А інакше навіть те, що із чистого прибутку підприємства значний відсоток коштів йтиме на сільські ради, на ті «дірки», яких багато, не може тішити.
ДОВІДКА «ВОЛИНІ-НОВОЇ»
Більше половини міді, що добувається, використовують в електротехніці для виготовлення різних проводів, кабелів, струмопровідних частин електротехнічної апаратури. Для цього переважно беруть чистий метал (99,98…99.999 відсотка Cu), що пройшов електролітичне рафінування. Завдяки високій теплопровідності мідь — незамінний матеріал для теплообмінників і холодильної апаратури. Крім цього, з неї виготовляють деталі хімічної апаратури та інструмент для роботи з вибухонебезпечними або легкозаймистими речовинами. Широко застосовується цей метал у гальванотехніці для нанесення мідних покриттів, одержання тонкостінних виробів складної форми, виготовлення кліше в поліграфії тощо.
Україна не має розвіданих запасів мідних руд, але відомо 150 рудо-проявів міді, зокрема й на Волині.
В поліський пейзаж вписалися фрагменти індустрії.
Одні шукають мідь, інші збирають урожай картоплі.
Головний геолог КП «Волиньприродресурс» Веніамін Туз.
Відібрані для лабораторної оцінки зразки-керни.
Веніамін Туз візуально оцінює наявність у породі цінного металу.
Ось як виглядають вкраплення міді.
Свердловина, на якій працюють буровики, сягне глибини 450 метрів.
Роботу майстрів легкою не назвеш.
