11-річній Марійці казали: «Зізнайся, що ти не бачила Божу Матір і все вигадала»

Тамара ТРОФИМЧУК

 

Людей зціляла вода…з дупла
Греко-католицький священик села Грушів отець Зеновій Майкут чекав журналістського десанту із Волині на подвір’ї церкви, в якій об’явилася Пресвята Богородиця. Освітлена яскравим сонцем дерев’яна споруда виглядала ошатно і таємниче. Впорядкована територія навколо храму, бруківка, клумби, газони, скульптури Діви Марії були доказом того, що це місце у великій пошані. А тиша, спокій, умиротворення свідчили про його потужну енергетику. Отець Зеновій одразу попередив, що не був у гущі подій, які нас цікавлять, і не хоче лукавити. В атеїстичні часи священнослужитель мусив триматися в тіні.

 

 

 

Ніхто більше не приходив сюди і не пив цілющої води, бо в криницю скидали падаль. А через 15 років у селі спалахнула холера. Гинули від неї люди і худоба. І тоді дійшли висновку: вся біда від того, що збезчещене святе місце.

 

 

— Якби ви приїхали сюди тридцять років тому, ваше серце би стиснулося від болю, — розповідає священик. — Обдерта ззовні і всередині, з трикілограмовим замком на дверях, ця церква нагадувала нещасну матір, від якої силоміць відірвали дітей. Але майже кожного дня під її стінами на колінах стояли жінки. Вони молилися і плакали, згадуючи ті благословенні часи, коли в церкву можна було зайти, щоб отримати ліки на рани своєї душі. І не зганьбилися ці безграмотні жінки в своїй надії, бо сталася подія, яка сколихнула весь християнський світ, — об’явилася Божа Матір.

 

 

Жінки молилися під стінами храму не випадково. Вже ціле століття це місце вважалося таким, де відбувається багато зцілень. Загалом чим довше ми розмовляли зі священиком, тим більше розуміли, що об’явлення Божої Матері саме у Грушеві закономірне. Дивовижні події тут траплялися і раніше. І пов’язані були з вербою, криницею та іконою, що висіла на дереві просто під відкритим небом.
— У кінці ХVІІІ — на початку ХІХ століття на місці цієї церкви росла верба. У ній з’явилося дупло, в дуплі — вода, а на вербі хтось повісив ікону, — веде далі отець Зеновій. — Хто саме це зробив, історичних даних немає. Є лише рік — 1806. Люди приходили брати водицю з дупла, мазали нею свої ранки і бачили, що вона особлива, помічна. Тоді вони обгородили вербу парканчиком, почали тут збиратися, молитися. Але урядникам це не сподобалося, їм треба було якось розігнати людей. І тоді знайшли безбожника, який усе зруйнував, а в криницю накидав всякої нечисті.
Ніхто більше не приходив сюди і не пив цілющої води, бо в криницю скидали падаль. А через 15 років у селі спалахнула холера. Гинули від неї люди і худоба. І тоді зрозуміли: вся біда від того, що збезчещене святе місце. Джерело почистили, обгородили — і хвороба зникла. У сусідньому селі купили деревину, привезли сюди, за три дні зробили невеличку капличку. З того часу почалася історія цієї церкви. Потім капличка перестала вміщати тих, хто хотів сюди ходити, і селяни збудували церкву — в теперішньому вигляді, з балконом, на якому більш як через сто років люди побачили Діву Марію.

 

 

«Я заздрив тим, що мали щастя Її видіти»
26 квітня 1987 року 11-річна сільська дівчина Марійка Кізин вийшла на подвір’я своєї хати, поглянула на церкву Святої Трійці, розташовану неподалік, і завмерла від здивування: на балконі стояла висока жінка! Школярка знала, що храм давно зачинений, то що там робить якась пані ще й близько шостої ранку? Те, що це не проста людина, дівчинка зрозуміла одразу, бо побачила, що у незнайомки на голові була довга накидка, а поставою жінка нагадувала Діву Марію, якою її зазвичай зображають у скульптурах.

 

 

 

Очевидці розповідають, що найчастіше Богородиця з’являлася в ніжному сяйві або в оточенні зірок, і тоді на душі ставало легко та радісно. Іноді вона бувала в темному одязі з вервицею в руках. Тоді хотілося плакати і молитися. Однак Діву Марію бачили не всі.

 

 

Про своє видіння дитина одразу розповіла батькам, вони — сусідам і новина швидко облетіла село. В часи атеїзму люди також прагнули чогось містичного та надприродного, тож новина про таємничу особу, схожу на Діву Марію, розлетілася блискавично. До Грушева звідусіль почали з’їжджатися люди. З часом їх стало так багато, що транспорт стояв на дорогах за кілька кілометрів до села. Паломники заполонили Грушів, розійшлися по господарських городах і полях, у радіусі кількох кілометрів навколо храму вирувало справжнє людське море. Погляди всіх були спрямовані на балкон церкви.

 

 

Очевидці розповідають, що найчастіше Богородиця з’являлася в ніжному сяйві або в оточенні зірок, і тоді на душі ставало легко та радісно. Іноді вона бувала в темному одязі з вервицею в руках. Тоді хотілося плакати і молитися. Однак Діву Марію бачили не всі. Від чого це залежало — душевного стану, настрою, сумнівів, віри — важко сказати. Греко-католицький дисидент Йосип Тереля, котрий за релігійні переконання відсидів 12 років і одним із перших приїхав до Грушева, описав свої видіння.
«Я вдивлявся на балкон церкви і нічого не бачив. Дуже тим побивався, — пише пан Йосип. — Відчай стискав серце, я заздрив тим, що мали щастя Її видіти. Вечоріло. Я запалив свічку і почав молитися. Сльози, непрошені гості, заливали мені лице… Майже закінчуючи вервицю, я підняв голову, глянув на церкву — Боже мій Великий! Я бачив Діву Марію. У срібно-золотавому сяйві я побачив жінку, що дивилася мені в очі і підбадьорювала мене. Лице жінки було чисте і ясне, я бачив, яка вона гарна і неземна, а водночас і земна, близька. Я отримав величезну духовну силу, зовсім втратив почуття страху».

 

 

«Завісили вікна простирадлами, але і на них проступили контури Діви Марії»
До Грушева щодня з’їжджалися тисячі людей. Адже, крім дивовижних видінь, об’явлення Богородиці супроводжувалося цілою серією зцілень. Розповіді про них записані в книгу, що зараз зберігається у церкві. Дорослі та діти одужували від хвороб очей, ніг, шлунка, шкіри, визволялися від онкологічних недуг. На знак вдячності за здоров’я віряни жертвували гроші та цінні речі — клали їх під стіни храму. Чутки про зцілення приводили на Львівщину все більше людей. Ажіотаж навколо Грушева зростав. Районна та обласна влада були змушені щось йому протиставити і кинули всі сили на «нейтралізацію» чуда. Хронологію тієї боротьби подає єпархіальний сайт Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.
«На світанку 5 травня прибули міліцейські пости з Дрогобича, Стрия, Самбора, Миколаєва, щоб звільнити подвір’я Грушівської Богородичної святині від людей. Потім приїхав із Дрогобича автобус із радіоапаратурою. Розставивши гучномовці, почали проводити антирелігійну агітацію: мовляв, тут немає жодного об’явлення, все це — вигадка Мирослави Кізин та її доньки.
…Наступного дня привезені владою спеціалісти заходилися оббивати балкон фанерою, а також завішувати простирадлами вікна зсередини. Коли і на простирадлах почали з’являтися контури постаті Богоматері, «спеціалісти» познімали простирадла… Натомість на всіх під’їздах до села були встановлені щити з написами: «У Грушеві хвороба — ящур».
…Місцева влада підключила прожектори для освітлення дороги і території навколо храму, щоб променями перекрити сяйво на балконі і фіксувати людей, які прибували. Для недопущення людей електрозварюванням заварили всі входи на подвір’я храму. Блокада Грушева посилилася 14 травня. На допомогу приїхала військова автоінспекція, і весь транспорт не допускали ближче, ніж за 6–10 кілометрів.
…Наступного дня чиновники позамикали ворота масивними ланцюгами і в два ряди поставили міліціонерів. Людей відтіснили на дорогу та поза церковне подвір’я. На балконі з’явилося ясне сяйво, в якому показалася жінка у білому — Матір Божа. Це побачили більшість присутніх. Люди благали владу відчинити храм: «Самі бачите чудо Боже, тож зніміть замки!»

 

 

«Вони сміялися, казали, що я — сліпа або щось нафантазувала»
Ми стояли на місці, де відбувалися описані події, і намагалися відтворити їх у своїй уяві. Дуже допомогла у цьому криниця, яку побачили просто… у храмі. Вона стояла посеред застеленої килимами церкви навпроти вівтаря — її вода вже третє століття вважається цілющою (ми пили її — дуже смачна). На стіні поруч — велика ікона, яку раніше хтось почепив на вербу. На ній зображена криниця, а біля неї матір із незрячою дитиною, каліка на милицях, чоловік із перев’язаною головою.

 

 

 

— Хіба таке можливо — вдруге побачити Богоматір?! — дивується Марія. — Я й так щаслива, що раз виділа таке чудо!

 

 

На церковному подвір’ї є ще один експонат — гранітна табличка з іменем Фелікса Вагнера. Дізнавшись про чудо в Грушеві, цей чоловік разом із дружиною 24 доби йшли з Австрії в Україну. Колись у пана Вагнера важко хворіла донька, але після молитов до Богородиці оздоровилася. З тих пір Фелікс із дружиною старалися побувати в кожному місці, де об’являлася Божа Матір.
Марія Кізин, яка першою побачила Богородицю на балконі церкви, досі мешкає у Грушеві, в тій самій хаті на горбочку напроти церкви. Звідти справді добре видно храм, балкон і подвір’я. Пані Марії 41 рік, має чоловіка і сина, займається домашнім господарством, возить на базар молочні продукти. Однак отець Зеновій сумнівався, чи зможемо з нею поговорити, бо «людина дуже скромна, не любить розмовляти з пресою (журналісти у село навідуються часто, перед нами приїздили аж з Індонезії) і вже втомилася давати інтерв’ю». Але нам це вдалося.
— Нелегко мені було в той час, — і зараз Марії важко про нього згадувати. — Вчителі злилися, особливо одна, вона в’язку ключів жбурляла в мій бік. Зараз ця жінка ходить до церкви, але на той час здавалася страшною людиною. Подруги не всі мені вірили, чужі люди взагалі сміялися, казали, що я сліпа або щось нафантазувала. Мовляв, приїздив учений чоловік із біноклем, з різних боків на церкву дивився, але так і не побачив ніякої Богородиці…
Багато довелося пережити батькам Марії Кізин. Як їх тільки не називали: і відсталими, і затурканими, і пияками. Обласні газети, які багато писали про події в Грушеві, зображали родину темною та неосвіченою: «Сім’я Кізинів — люди без чітких світоглядних позицій, родина не передплачує жодної газети чи журналу». «Тато любить випити, мама зайнята господарськими турботами, додому не приходить жодна газета». Хоча насправді це були звичайні галицькі селяни — прості, працьовиті, побожні.
— Чи хотіли би ви ще раз побачити Діву Марію? — запитую жінку.
— Знову? Хіба таке можливо — вдруге побачити Богоматір?! — дивується Марія. — Я й так щаслива, що раз виділа таке чудо! Як згадаю, скільки тут людей зібралося, аж страшно стає. Вся наша хата була плакатами обвішана, нібито на подвір’ї ящур. Я на той час хотіла тільки спокою. Бо ми спали по сусідах, у родичів, потім нас вивезли з села на два тижні. Куди везуть — не говорили. Мама — старша жінка — переживала, плакала, бо ніхто нічого не пояснював. Мені казали: «Зізнайся, що ти нічого не бачила і все вигадала»! Але як казати, що не бачила, коли я справді бачила Її!.. Але Божа милість є. Все те пішло, що нас лякало, нам погрожувало, все пропало. А Божа сила вернулася і нам церкви повідкривали.
…Через рік Українська греко-католицька церква і справді вийшла з підпілля. Тож Грушівське чудо можна назвати предтечею цієї історичної події. Урочисто вшанувати його тридцятиліття у травні 2017-го до Грушева приїхала вся верхівка УГКЦ на чолі з предстоятелем церкви Святославом Шевчуком. Однак об’явленням 1987-го дива у цій місцині не закінчилися. Через двадцять років потому Діва Марія в Грушеві знову нагадала про себе — при в’їзді в село заплакала її скульптура.
Сльози Матері Божої першими побачили двоє учнів, які прийшли зробити фотографії Хресної дороги, аби виконати домашнє завдання. Діти розповіли про них дорослим, і село знову наповнили паломники.
До слова, Хресна дорога у Грушеві — видовище вражаюче. Напрочуд реалістичний шлях Ісуса Христа на Голгофу у скульптурах неможливо оглядати без сліз. Євангельські композиції у камені, що стоять обабіч звивистого шляху, розповідають про останні години земного життя Сина Божого. Спочатку — суд над Ісусом у Понтія Пилата. Далі — сцени бичування, одягання тернового вінка, покладання на плечі важкого хреста, триразове падіння Ісуса під його тягарем, розп’яття на горі між двома розбійниками, поховання у печері і, нарешті, воскресіння з мертвих. Закінчується Хресна дорога статуями Ісуса Христа та Його Матері. Діва Марія стоїть на підвищенні — висока, велична, з розпростертими руками, наче хоче пригорнути кожного, хто приходить до неї. Це відчуття дуже сильне і, як пояснює церква, цілком закономірне: Богородиця, як її Син, бачить кожне людське серце і готова допомогти всім, хто про це щиро попросить.

 

 

Пречиста Діва: «Україна стане незалежною державою»
Із послання Богоматері 1987-го року в Грушеві, яке друкує «Вікіпедія»
«Вчіть дітей молитися, вчіть дітей жити в правді. Чорнобиль є знаком для цілого світу. Безустанно моліться вервицю (молитва до Богородиці на чотках. — Ред.), вервиця — це зброя проти сатани. Він боїться вервиці…

 

 

Я прийшла до вас, щоб подякувати українському народові, бо за останні 70 років ви найбільше терпіли за Христову Церкву. Я прийшла, щоб вас потішити і сказати, що ваші терпіння скоро закінчаться. Україна стане незалежною державою, чиніть покаяння і любіться.

 

 

Приходжу до вас зі сльозами в очах і прошу вас: моліться і працюйте для добра і Божої слави. Україна була першою, яка признала мене Царицею, а я прийняла її під свій покров. Працюйте для Бога, бо без цього нема щастя і ніхто не осягне Боже Царство. Українці мусять стати апостолами для російського народу, бо якщо Росія не навернеться, то буде Третя світова війна».

 

 

 

 

Марія Кізин сьогодні — красива у своїй простоті жінка!

 

 

 

 

У 1987 році радянські газети, друкуючи фото з паломниками до церкви у Грушеві, кепкували: «Де воно, чудо?»

 

 

 

 

Завдяки цій іконі і збудували храм.

 

 

 

 

Зеновій Майкут служить в особливому храмі.

 

 

 

 

На цьому балконі побачили Діву Марію.

 

 

 

 

 

 

 

Вода в криниці посеред церкви дуже смачна.

 

 

 

 

Кілометрові черги прочан до Грушева.