Версаль неповторний, а «Софіївка» — рідна…

Валентина ХМЕЛЬОВСЬКА

 

Якщо мої колеги їхали в Умань у Національний дендрологічний парк «Софіївка», щоб помилуватися красою природи й рукотворними плодами людської фантазії, то у мене була ще й глибоко особиста причина. Моя сусідка і приятелька Валентина Мельник працювала в Уманській сільськогосподарській академії, а своєрідною її візитівкою на Волині було розмаїття рідкісних квітів біля батьківської хати в Локачах. Про квіти ми могли розмовляти годинами, більше, зрозуміло, говорила моя тезка, яка була для мене у цій сфері незаперечним авторитетом.

 

 

 

У 2007 році «Софіївку» визнано одним із Семи чудес України, парк внесений до списків світової спадщини ЮНЕСКО.

 

 

Проте її запрошення побувати в Умані якось відкладалося із сезону на сезон, як і публікація про її багатогранні захоплення. І раптом в один із приїздів додому мене огорошили новиною: Валю вчора похоронили… Страшна невиліковна хвороба спалила її за кілька місяців, ще задовго до 55–річного ювілею. Помирати вона приїхала на батьківську землю. Відтоді, буваючи на її могилі, скрушно зітхала: «А в «Софіївці» я так і не була…»
Тепер можу сказати: «Була! І вам раджу. Не пошкодуєте…» Не даремно ж цю пам’ятку садово–паркового мистецтва світового значення щороку відвідують понад півмільйона мандрівників із різних куточків України й світу. На площі майже 180 гектарів росте понад три з половиною тисячі видів рослин як місцевих, так і екзотичних, із них — 600 видів дерев. Є тут і розарій, де милують око п’ять тисяч екземплярів понад 150 сортів троянд.
Загальновідомо, що парк заснований 1796 року власником Умані, магнатом Станіславом Щенсним Потоцьким та названий на честь його дружини Софії Вітт. Для когось Софія всього лиш дочка грецької куртизанки та купця, а для когось — символ витонченості, краси та мудрості. За серце цієї жінки боролися найвпливовіші чоловіки того часу, які були готові на все заради прихильності красуні. Кажуть, ідея створити парк у стилі римських та давньогрецьких міфів належить самій Софії. А втілював їх у життя автор проекту, військовий інженер Людвіг Метцель. І це було найвеличнішим його творінням. Не дарма ж на могилі Метцеля у Варшаві викарбувані слова: «Тут похований прах будівничого «Софіївки». За задумом архітектора, який, вочевидь, підпорядковувався бажанням Софії, парк є наочною ілюстрацією до окремих частин поем Гомера «Іліада» та «Одіссея». Тут вдало використаний рельєф, парк розташовано обабіч річки Кам’янки, а природне каміння, трішки обрамлене мистецькою фантазією, витворило загадкові гроти, печери, скелясті пейзажі. В одному із гротів зберігся напис: «Забудь про біди та прийми вічне щастя. Якщо ти щасливий, то стань ще щасливішим». Екскурсоводи стверджують, що ці слова належать самому Станіславу Потоцьку.
Через Одесу до Умані доставлялися рідкісні породи дерев з Лівану, Італії, Азії, а вже звідти вони розповсюджувалися по всій Україні. Не випадково тут було засноване Головне училище садівництва, яке і стало базою для нинішньої Уманської сільськогосподарської академії.
На початку ХІХ століття царська влада конфіскувала парк. Він був передарований уже іншій жінці — дружині російського імператора Миколи І Олександрі Федорівні — й отримав назву «Царицин парк». Після 1917 року комуністи не довго думали й перейменували його на «Сад ІІІ Інтернаціоналу». Втім, після Другої світової війни йому повернули звичне для всіх наймення «Софіївка».
Свого часу алеями парку гуляли Тарас Шевченко, Олександр Пушкін, Іван Котляревський, Максим Рильський, Володимир Сосюра…
У 2007 році «Софіївку» визнано одним із Семи чудес України, її внесено до списків світової спадщини ЮНЕСКО.
Коли мене запитали, який парк кращий — Версальський під Парижем чи «Софіївка», я відповіла, що це залежить від настрою і тих сподівань, з якими до них їдеш. Версаль — неповторний у своїй королівській пишності, а «Софіївка» — рідна. Їй би ще версальського фінансування…