На акції протесту українці добирались навіть з-за кордону...
Згодом ще буде чимало написано історій, пов’язаних з участю сотень тисяч людей з різних куточків України в акції громадянської непокори на столичному майдані Незалежності. Напевне, будуть розказувати, як з’являлися ті чи інші плакати з дотепними написами, віршами, сарказмами — плодами народної творчості. Схоже, що першим зорієнтувався ректор Національного університету Києво-Могилянської академії В’ячеслав Брюховецький, який звернувся до маніфестантів із проханням здати мирну «амуніцію» в спеціальний музей історії цього навчального закладу. В останні дні акції на телеекранах промайнув плакат, який бачите на знімку. Отже, село Городище теж матиме честь перебувати в музеї! Крайня справа — Лідія Денисівна Люрс, яка вже декілька років мешкає в німецькому містечку Зольтау, що за 60 кілометрів від Гамбурга, хоча родом вона саме з Городища. Історія, як на сьогоднішній день, звичайна: поїхала в гості, познайомилась, вийшла заміж. Проте Ліда залишається громадянкою України, а її чоловік Ганс-Юрген навіть гордиться своєю дружиною-патріоткою. Мають вони невеличкий магазин і Лідія Денисівна, товарознавець за фахом, є сімейним «міністром фінансів». І в якійсь мірі вона залишається «фінансистом» для хворої матері, великої родини в селі Городище. Лідія Денисівна загорілась бажанням взяти участь у президентських виборах. Проте їй повідомили з консульства в Берліні, що належить спочатку написати заяву, а вже згодом ще раз приїхати на голосування. Подолати двічі віддаль чотириста кілометрів (а саме стільки до Берліна) для дрібного бізнесмена — задача з непростих. Ліда знайомилася з подіями через ЗМІ («один телевізор перегорів від цілодобового включення»), переживала, безперервно телефонуючи до родичів. Коли ж почула про фальсифікацію результатів виборів, вирішила їхати додому, хоча збиралася це зробити пізніше. — Мене схвилювало повідомлення від рідні, що в другому турі виборів у селі збільшилась вдвічі кількість людей, які проголосували за провладного кандидата, — каже Лідія Люрс. Можна поспівчувати нашій громадянці, бо проголосувати їй так і не вдасться. І не тільки тому, що тут вона не проживає. Річ в тім, що вона вловила дату виборів, яку спочатку називали, тобто 12 грудня. На це й розраховувала, плануючи поїздку. На жаль, 26 грудня вона вже буде в Німеччині. Однак на майдані Незалежності вона все ж побувала. Лідія Люрс взяла з собою племінницю — теж Ліду, накупила продуктів для людей в наметах — поїхали. В Києві завітали до знайомих односельчан. Тут Лідія Денисівна написала на плакаті своє рідне «Городище» і невдовзі вони опинилися в колі доброзичливих людей на майдані. — Мене чоловік відраджував їхати, — розповіла жінка в редакції. — Він приїжджав раніше зі мною в село і зрозумів, що тут люди бояться будь-якого начальства, бачив вже зранку п’яне керівництво і не міг повірити, що український народ може так мужньо піднятися, а міліція не буде застосовувати силу. До речі, мені нерідко доводилося переконувати німців, що я не «русская». А тепер у нас проходили демонстрації на захист демократії в Україні. Лідія Денисівна принесла в редакцію німецькі газети, в яких чільне місце відводилось стійкій і масовій боротьбі людей за свої права, проти несправедливості. Ось які, між іншим, заголовки матеріалів в пресі: «Україні загрожує розкол», «Часу в опозиції обмаль», «Тривалі протести і дипломатія за «круглим столом». Приділяється увага впливу Москви на події в Україні. Хоча робиться висновок, що в Донецьку панує регіональний патріотизм, а не бажання приєднатися до Росії. — Тепер після рішення Верховного Суду, коли правду говорять навіть на телебаченні, я їду спокійно в Німеччину, — насамкінець сказала наша гостя. Олександр НАГОРНИЙ.
