Гей, навіщо ти роздягаєшся?
Теоретично до представників секс–меншин я ставлюсь абсолютно нейтрально: не бачу нічого поганого в тому, що люди можуть вільно обирати для стосунків тих, з ким їм комфортно. Практично ніхто з моїх знайомих до цих категорій не належить (принаймні я про це не чула) і, попри мою демократичність, це мене тішить
Олеся БАНАДА,
заступник відповідального секретаря газети «Волинь–нова»
Проте останнім часом куди не кинь погляд – масові ЛГБТ–паради і мова про утиски прав нещасних «інших». Панове, ви почали спекулювати темою. Не будемо шукати по закордонах і копирсатися в брудній білизні геніальних, без перебільшення, зірок шоу–бізнесу, а зазирнімо ближче – до нашого Луцька.
Нещодавно у місті відбувся дуже цікавий фестиваль «Мандрівний вішак». Одним із перфомансів, що викликав чи не найбільший резонанс, став виступ режисера Антона Романова, уродженця Криму. Чоловік презентував «не виставу» «Мапа ідентичності/Мова ворожнечі», під час якої повністю роздягнувся і закликав глядачів нанести на його тіло слова, які розпалюють ворожнечу. Потім попросив подряпати голкою біля написів, щоб дати зрозуміти, що ці слова приносять біль.
Для того, щоб показати проблему, не треба роздягатися чи розфарбовуватися і в кольоровій перуці з причепленими грудьми бігти на гей–парад.
Здавалося б, задумка хороша, тим більше, що мораль тут очевидна – всі люди рівні, ніхто не має права принижувати інших. І, без сумніву, дуже сміливо – отак стати перед усіма в чому мама народила. Але хвилиночку: може, тут є й інший бік медалі? «До церкви я не ходжу, бо я гей. Тому мушу обирати: або я гей, або я православний», – заявляє Антон. Як на мене, коли йдеш до глядача, маєш передусім бути чистим полотном і малювати ідею, а не показувати себе: погляньте, я не такий, як ви. Бо в кожного відразу прокидаються свої стереотипи й упередження. Людям має бути байдуже, хто ти і звідки. Їм важливий меседж, який хочеш донести. Сьогодні – одна роль, завтра – інша. Якщо ти актор – грай усіх, але не акцентуй уваги на своїй особі.
Обурення у багатьох викликало те, що Романов світив геніталіями перед усіма. Він, звісно, попередив, що так робитиме, і закликав тих — кому це неприємно, вийти. В принципі актор – творча особистість, тож має право на сміливий експеримент. У цьому є навіть драма – фізично всі схожі, але в душі у кожного – свій світ. Та чи не попахує тут ексгібіціонізмом – станом, коли людині приносить задоволення, що на її наготу дивляться інші? Мабуть, штани таки не завадили б, і оголеного торсу цілком вистачило б для осягнення всієї суті «не вистави». Це, можливо, навіть було б інтимніше.
Зрештою, для того, щоб показати проблему, не треба роздягатися чи розфарбовуватися і в кольоровій перуці з причепленими грудьми бігти на гей–парад. Часто такі дії перетворюються на цирк, який нівелює будь–які ідеї. Якщо людина сама не робить «бульбашку» зі своєї «іншості» і не демонструє її на кожному кроці, її особисте життя, як на мене, нікого не обходить.
