Ніна Омріяна-Бай: «Стежки Волині наймиліші в світі»
Ніна Іванівна Бай народилася 17 квітня 1957 року в селі Городище на Ковельщині. Закінчила Ковельську школу № 3, здобула вищу освіту на факультеті журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка. Працювала в українських газетах і журналах. Член Національної спілки журналістів. У творчому доробку Ніни Бай – сім книг, зокрема поетичні збірки «Я – українка» і «В моєму серці квітне Україна», прозові твори «Серед українців Америки», «Живу, Вкраїно, я Тобою», «Доля українки», «Українка, збережена Господом». Пісні на слова поетеси звучать на радіо, фестивалях і концертах у виконанні відомих артистів — Анатолія Горчинського, Катерини Василенко, Богдана Сташківа, В’ячеслава Корепанова, Людмили і Олександра Бурміцьких, дуету «Душа Волині» у складі Алли Опейди та В’ячеслава Судими
Душа моєї рідної Волині
Краса моєї рідної Волині –
Ліси, поля, сади, озера сині
І найсолодші ягоди червоні,
Від них завжди душа моя в полоні.
Бальзам моєї рідної Волині –
Цілющі, пишні грона на калині,
Вода джерельна
в батьківській криниці
І хліб смачний з поліської пшениці.
Приспів:
Душа моєї рідної Волині –
Це мова й пісня солов’їні,
Бабусина одвічна казка
І материнська ніжна ласка.
Стежки Волині наймиліші в світі,
Хатки біленькі сонечком зігріті
І з прадіда родинний заповіт:
Нести святе добро й любов у світ.
Багатство й сила рідної Волині –
Синів і доньок прагнення єдині,
Церкви – її небесний оберіг,
До неї серцем лину я з доріг.
За все, Всевишній, дякую Тобі
За все, Всевишній, дякую Тобі:
За сонце ясне у зеніті
І за дива світанків голубі,
За почуття, надією зігріті.
За кожну мить, за кожен крок,
За щиру зустріч, за прощання,
За мудро подарований урок,
За незгасаюче кохання.
Для мене відкриваєш ти світи,
Зовеш в незвідані дороги,
Благословляєш гідно їх пройти:
Без відчаю і без тривоги.
До Тебе, милий Господи, молюсь,
Благаю єдності Вкраїні,
З Тобою я довіку не стомлюсь,
Розквітну цвітом на калині.
І хоч життя нестримна течія
В краї закине знову дальні,
Всім серцем ніжно линутиму я,
Туди, де верби ждуть такі печальні.
Я не знаю, чи то є любов
Я не знаю, чи то є любов,
Чи моє лиш німотне страждання,
Хочу бачити, бачити знов
Ваші очі, мов ніжні світання.
Прагну чути ваш подих душі,
Мову серця такого палкого,
По студеній ранковій росі
Йти до сонця удвох весняного.
Поспішати б у царство тенет,
Де така несподівана тиша,
Кожен крок, мов надії сонет,
Що удвох ми із вами напишем,
Де берізки у сукнях стоять,
Одягають серпанки вінчальні,
Перші квіти назустріч спішать
І дзвенять нам пісні величальні.
