Театр танцю «Енергія добра» та його чарівна фея Валентина Гнасюк.
Як народилася «Зимова казка» від газети «Волинь-нова»
Чи не кожен дорослий, дивлячись на засніжену вулицю, мимоволі згадує зиму свого дитинства, зіткану з білих замків, ковзанок, санчат.
Коли падав лапатий сніг, ми забували про уроки, вибігали на шкільне подвір’я і ліпили сніговика. Вчителька все додавала хвилин великій перерві, а ми так і не встигали награтися, і вона мусила виходити з дзвоником у руках аж на шкільну гору, щоб поскликати тих, хто вже ковзався на обкладинках зошитів. Наставав час зимових казок, і нічого тут не вдієш, бо сніг уміє зачаровувати дітей
Нещодавно на сайті «Волині-нової» з’явилася своя «Зимова казка». Її відзняли наші Сашки – Пілюк і Дубов, а розповіли, точніше – майстерно затанцювали вихованці театру танцю «Енергія добра», що діє при Волинському центрі естетичного виховання. Ця казка створилася завдяки добрій енергії, що акумулююється у незвичайній вчительці і передається вихованцям та їхнім батькам. «Пані Валя – неймовірна, особлива!» – тільки й чула від мам. «Вона всіх заряджає і заражає», – видавали крилаті вислови батьки. І щоб зрозуміти, що надихає цю талановиту компанію створювати казки, вирішила зустрітися з ними і про все дізнатися...
– Ідея постановки, – розповідає Валентина Гнасюк, – виникла в Олесикового тата. Він побачив виступ синочка на святі осені, що став своєрідним звітом дитини про заняття в школі танців. Тато дивувався, що лише за рік можна навчитися таких рухів, так глибоко передавати емоцію. І запалив нас ідеєю зробити новорічний танець, підказав ймовірний сюжет, навіть задумав усе це відзняти на відео. Залишалося прийняти умови і танцювати, – усміхається і, наче веде розслідування, міркує наставниця. – А, може, почалося все з костюма сніговичка, до якого модельєр з Луцька Надія Лукановська підійшла дуже творчо? Скажу вам, це вбрання заслуговує на те, щоб навколо нього закрутилася цікава історія.
Учасники колективу, як звичайно, займалися, готувалися до фестивалю «Зіркова хвиля» у Львові, і в Луцьку теж мали подібний конкурс, завойовували нагороди, а «Зимова казка» не входила в їхні плани. Щоб її вивчити, знайти відповідну музику, часу було обмаль. Але ідея захопила.
– Ми поставили казку всього за два заняття, одразу ж і відзняли у театрі ляльок, – продовжує Валентина. – Діти, що задіяні в танці, – ідеальні артисти: чують музику, схоплюють рухи, тому з ними легко, хоча займаються лише перший рік. Це – семирічні Софійка й Вероніка, восьмирічний Олесь, п'ятирічні Дзвінка і Сашко та шестирічний Назар.
За сюжетом діти радіють зимі та снігу, ліплять сніговика, а коли звечоріло – розбігаються по домівках. Одна дівчинка повертається, бо їй здалося, що сніговичкові самотньо одному. Вона віддає йому свій шарфик і зачаровує добротою. Та не було б це у передноворічний час! Стається диво: щоб зігріти подругу, сніговик оживає, знімає із себе шарф й одягає дівчинці. А вранці знову збігаються діти і починається весела гра у сніжки. Здається, проста історія про доброту, співчуття й дружбу. Але все це треба було передати у танці. І команда впоралася.
– Сподіваюся, коли настане весна, дружба не розтане, – усміхається Валентина, так що стає зрозуміло: вона не лише вчить дітей танцювати, а й виявляти найкращі людські риси.
– Сподіваюся, коли настане весна, дружба не розтане, – усміхається Валентина, так що стає зрозуміло: вона не лише вчить дітей танцювати, а й виявляти найкращі людські риси.
– Чи й на власне життя переносите такі емоційні сюжети? У творчих людей все дуже взаємозалежне, – намагаюся зазирнути у серце цієї красивої жінки.
– У мене інше сприйняття світу: життя, як гра – бавлюся тим, що роблю, мені це дуже подобається, пробачаю дітям помилки – зважаю на вік. Але у всьому відчуваю Божу підтримку, – зізнається пані Валентина.
Спостерігаючи за заняттям, не можу сказати, що це — гра. То радше навчання життю через гру, танець. А вчителька так доступно пояснює, що і я відчуваю у колінах приховану силу й собі мимоволі випрямляю спину й розправляю… крила.
— Колись разом із Валентиною привели своїх хлопчиків вчитися бойового гопака. Я впізнала її: у далекі студентські часи вона так небесно танцювала Мавку у виставі! Ми розговорилися, а пізніше я вже до неї у театр танцю привела своїх дітей. На заняттях в «Енергії добра» Валя навчила керувати емоціями, виливати їх у танці. Безмежно вдячна цій людині, – розчулила одна із мам.
Дивлюся захопливе зимове дійство на сайті volyn.com.ua, і тішить думка, що колись ці малюки стануть дорослими і неодмінно захочуть створити казку своїм дітям.
