"Волинь-нова" у випуску за 26 жовтня запитувала відомих українців, як реагувати на слова Ганапольського про «страну недолюбленных и недотраханных?»
Чому держава потурає хамам типу Ганапольський і Ко?
Дякую Дмитру Тузову і газеті «Волинь-нова», що публічно порушили питання поведінки Матвія Ганапольського — ведучого «Прямого каналу». Багато разів пробував зателефонувати і сказати все, що думаю про роботу цього пана в прямому ефірі. Але не вдалося — все дякують з автовідповідача. Тепер публікація в газеті «Волинь» спонукала мене висловитись письмово, бо терпіти більше неможливо. Душа болить за наш інформаційний простір у час війни
Богдан АНТОНОВИЧ, педагог із понад сорокарічним стажем, м. Луцьк
Ви подивіться на пана Ганапольського. Яка зверхність, самовпевненість! А мова? Так поводитися може людина, яка зневажливо ставиться до своїх глядачів. А як він понукає працівників, котрі забезпечують вихід програми в ефір. Зразу видно «хазяїна». І ніхто не сміє зробити йому зауваження. Не телепередача, а виробнича нарада. Про яку етику спілкування можна говорити?
Якщо додзвонювач по-іншому говорить, то Ганапольський починає тиснути і викручувати так, мовляв, «ви не відповідаєте на запитання». Глядач плутається, збивається з думки або кидає слухавку. А ведучий продовжує коментувати відповідь.
Коли дивлюся цей канал і слухаю розпатякування пана Ганапольського, складається враження, що його передачі аж ніяк не працюють на зміцнення української державності. А навпаки — це асистенти «п’ятої колони». Ці так звані опитування громадської думки на поставлені ним запитання сформульовані так, щоб відповіді були як за комуністичних часів — у руслі «єдиного правильного вчення». Якщо додзвонювач по-іншому говорить, то Ганапольський починає тиснути і викручувати так, мовляв, «ви не відповідаєте на запитання». Глядач плутається, збивається з думки або кидає слухавку. А ведучий продовжує коментувати відповідь.
Наведу приклад. 24 жовтня, вечірня телепередача «Прямого каналу». Чергове опитування Ганапольського. Телефонує йому, напевне, журналіст і робить зауваження, що стиль ведення дискусії не відповідає професійній етиці, якщо ведучий – журналіст, то він повинен спілкуватися по-іншому. На що Ганапольський відповів, що він і журналіст, і диктор, і ведучий. Він все правильно робить, бо спілкується із телеглядачами. Для нього важливо, що вони його слухають. І називає кількість дзвінків — понад дві тисячі. І це за якихось 10 хвилин. Цифри на екран не виведені. Так можна сказати і про десять тисяч.
Другий приклад. На початку жовтня в прямому ефірі цей пан запитує: «Як ви ставитеся до українського прапора і чи є у вас вивішений державний стяг?» Більшість додзвонювачів кажуть, що ні, не вивішений. Ведучий: «А чому?» Тут розпочалася злива навідних запитань. Вони формулювались так, щоб людина відповіла, що вона не любить прапора, що він їй не подобається і що не любить взагалі української держави. Але ніхто не говорив так, як хотів пан Ганапольський. І це похвально! Тоді він наводить приклад, що у США на всіх будинках вивішені державні прапори. І підводить глядача до думки, що там громадяни люблять свою державу і її символіку, а у нас — ні.
Можна наводити ще багато прикладів, як цей пан маніпулює думкою телеглядачів, ставлячи провокаційні запитання, і підштовхує їх до «правильної» відповіді.
Турбує ще одне. Чому всілякі зайди, які у своїх країнах стали вигнанцями, не боролися за демократичні перетворення в Росії, а знайшли прихисток в Україні? Бо тут все можна, тут всі свої?
У час війни, невпевненого державотворення, серйозної внутріполітичної боротьби, економічного спаду, наявності потужної «п’ятої колони», корупції, тотального зубожіння населення дозволяти таким Ганапольським, Кисельовим, Шустерам та їм подібним формувати суспільну думку і ще більше розхитувати ситуацію — це злочин. Але ж розпоясалось у нас хамове плем’я!
Тому виникає ряд запитань. На що дивиться Національна рада з питань радіомовлення і телебачення? Хіба її функція зводиться лише до розподілу частот на радіо- і телеканали? Хіба не вона повинна слідкувати за багатьма параметрами ведення радіо- і телепередач, зокрема і за культурою спілкування, мовлення, дотримання мовного режиму і законів України? Чи, може, там теж всі «свої»?
