Куточок «Едемського саду» Світлани Герченової
50 сторінок, півсотні доль і море квітів
Що б там не говорили, а у круглих цифр усе ж існує певна магія. Ось і мені, приступаючи до підготовки 50-го випуску «Квіткової підкови», захотілося зробити його нетрадиційним, не просто розповісти про ще одну вмілу квітникарку чи квітникаря, а трішки озирнутися, проаналізувати, чи щось змінилося у довкіллі внаслідок наших із вами спільних зусиль? А таки змінилося…
Неймовірно тішуся, коли, їдучи у чергове відрядження, навіть не пов’язане із квітковою сторінкою, бачу казково красиві, доглянуті обійстя із силою-силенною квітів, екзотичних рослин, від яких годі відвести погляд. Так і хочеться спинитися біля кожного, прочинити хвіртку, вдихнути на повні груди тонкі аромати й подякувати господарям за мозольну працю, за небайдужість, за красу, за незрадливу любов до рідної землиці.
А ще важко не помітити, як за останні роки погарнішали, буквально розцвіли території біля наших православних храмів. Якщо у 2013 році за дзвінком читача ми їхали аж у село Зоря, що у Володимир-Волинському районі, щоб розповісти про священика о. Віталія (Іваніва), який упорядкував і прикрасив квітами цвинтар біля храму Івана Богослова, то нині квітники, любовно виплекані парафіянами, вже можна побачити біля багатьох сільських церков, хоча ще недавно такої традиції не було. Пішла вона з монастирів, де квіти — наче продовження недремної молитви до Всевишнього, тільки мовленої не словами, а барвами і пелюстками.
Та я б усю землю квітами засадила!
На наших очах руйнується не найкраща традиція носити штучні квіти на могили наших рідних, що відійшли у Вічність. Усе частіше у рядах, де продавали розсаду і рослини, можна було почути: «Мені б таких, щоб на кладовищі посадити…» І в цьому, попри всі обставини, є якась особлива мудрість. Не випадково ж у Прибалтиці довелося почути такий собі прокльон: «Щоб тобі на могилу штучні квіти принесли!» А ми ж носимо…
Втішно було у вересні разом зі львівськими науковцями проїхатися до села Городище, що в Луцькому районі, й почути їхні щирі захоплення від того, що не тільки дорога нарешті без вибоїн, а й уздовж траси не на один кілометр тягнеться золотава стрічка із соняшників і чорнобривців. Наша газета не раз писала про ентузіаста цієї доброї справи луцького скульптора Василя Рижука.
А багаторічне чорнобривцеве буяння на центральній вулиці у моїх рідних Локачах, а квіткові візерунки у наших містах — Луцьку, Володимирі-Волинському, Нововолинську (перелік можна продовжити)! До речі, недавня мандрівка до Канева і далі (Київщина, Черкащина, Вінниччина) підтвердила, що так — далеко не скрізь, хоча грунти там, може, й ліпші, і клімат м’якший. Тому зізнаюся щиро: позиція однієї із героїнь нашої сторінки — «Та я б усю землю квітами засадила!» — мені дуже до серця. Я би пристала до неї у помічники, аби тільки здоров’я не підводило.
А тим часом захотілося довідатися, як там поживають герої попередніх публікацій «Квіткової підкови». Тож наважилася поставити їм чотири однакових і зовсім простих запитання:
- Будьте ласкаві, продовжіть фразу: «Квіти для мене — це…»
- Що порадувало, а що засмутило вас у нинішньому сезоні?
- Чи є у вас ще не здійснена квіткова мрія?
- Чи маєте якийсь особливий секрет, позитивний досвід, яким би хотіли поділитися з читачами «Квіткової підкови»?
І ось що я почула.
Надія СЕРДЮК, керуюча центру продажів АТ «Страхова група ТАС» (приватна), смт Іваничі («КП» № 20 від 29 квітня 2014 р.)
1. Квіти для мене — це життя. Я не знаходжу слів для почуттів, які оживають у душі, коли побачу квіти — ніби сонечко засяяло після сірих хмар, це як спілкування з добрими людьми, які дарують тепло душі, гарний настрій. Квіти додають здоров’я, хоча й потребують моєї турботи, позитивно впливають на самопочуття, настрій. Отже, твердження квіти — це життя — не перебільшення.
Квіти для мене — це життя.
2. Порадувало те, що прижилося все, що посадила, що скрізь барвисто, кольорово, яких тільки відтінків зеленого, золотого, бордового не припасла осінь! І діти приїжджають — також милуються і радіють. І перехожі зупиняються й дивуються: «Ми й не думали, що в Іваничах може таке рости!» А мені втішно, що люди йдуть і озираються на наш двір, який притягує у будь-яку пору року. Навіть узимку окрасою є різноманітні хвойні, туї, зараз палахкотить оцтове дерево, калейдоскоп хризантем, а ще — злаки, декоративні трави, з яких можна формувати зимові букети. Я їх із Польщі привезла, де живе донька. А хіба не радість — рожева магнолія цьогоріч зацвіла двічі!
Трохи засмутили лілії, я їх не встигла пересадити, і в цьому сезоні вони постали не у всій своїй красі.
3. Є! У мене, на жаль, замало площі, бо та, що є, вже засаджена квітами й екзотичними рослинами. Та я б усю землю ними засадила! А ще мрію, щоб усі люди полюбили квіти, бо вони додають здоров’я і душевної радості.
4. Секрет один-єдиний: любити те, що ви робите. А квіти треба любити особливо — вони неодмінно відповідають взаємністю.
Світлана ГЕРЧЕНОВА, досвідчена квітникарка, м. Луцьк («Квіткова підкова» № 1 від 7 липня 2012 р.; № 15 від 29 жовтня 2013 р.)
1. Це частинка мого життя, емоції, пристрасть, це мої дівчатка й хлопчики, мої цікаві співрозмовники, з якими можна порозумітися без слів, це одна з причин, задля чого ми живемо на цьому світі.
2. У квітниковому сезоні-2017 надзвичайно потішили рододендрон і рокитник пурпуровий своїм надзвичайно пишним цвітінням. Флокси декоративні пречудово розрослися і навесні яскраво-рожевим цвітом ефектно контрастували із жовтуватими бересклетами, а поруч ніжним білим скромно квітувала гейхерела.
Хотілося б кращого цвіту від жоржин і хризантем, цьогоріч їх не підживила, бо надто багато енергії віддавала роботі.
Квіти - це одна з причин, задля чого ми живемо на цьому світі.
3. Мрію створити у кожному куточку свого подвір’я справжнісінький Едем. Не просто посадити ще одну гарну, модну рослину, а підібрати такі квіткові композиції, щоб були справжнім витвором мистецтва, щоб промовляли, притягували, захоплювали і знову спонукали до творчості.
4. У кожної людини є до чогось хист. І до квітів потрібні хист і добра енергетика. Тоді рослини приживаються і добре квітують. Ось приклад. Коли вирощувала розсаду, одна її частина перебувала в кімнаті, де я з нею спілкувалася постійно, а друга — в прибудові, куди заходила тільки щоб її полити. Так ось, при однаковому грунті, насінні, поливі, температурному режимі, догляді загалом та розсада, з якою постійно спілкувалася, виросла у два рази більшою! Знання — діло наживне. Головне тут — любов та інтуїція, вміння рослину відчувати.
Наталія ГАТАЛЬСЬКА, науковий співробітник меморіального музею В’ячеслава Липинського, с. Затурці Локачинського району («КП» № 29 від 27 червня 2015 р.)
1. Це моя пристрасть, захоплення, емоції, це те, чим я живу, крім роботи, звісно…
2. Засмутило те, що бругмансія цьогоріч так і не зацвіла. Мабуть, я обрала для неї неправильне місце, де було забагато тіні. А може, вплинуло близьке сусідство горіха, не всі рослини його люблять. Втім, жимолость під ним почувається добре і цвіте рясно. Не порадували й гортензії, окрім білої, рожева квітнула зовсім слабо. Це через недогляд, із зими вона вийшла ослабленою.
Квіти - це моя пристрасть, захоплення, емоції, це те, чим я живу.
Зате розкішно почувалися клематиси, бадан, білий дельфініум був просто неперевершений, потішили й голубий, рожевий, бузковий. Усі, крім білого, зацвіли вдруге. Ще кілька днів тому розвіювали осінній смуток канни й жоржини з велетенськими кошиками — рожеві, червоні, темно-бордові…
3. Мрій багато. Хочу свої квіти, які розрослися, — хости, лілійники — переселити з клумб на город (хай вибачають овочі), щоб я могла їх бачити, милуватися ними. Маю намір зробити гарні оригінальні опори для клематисів, вони того варті. А ще — розвести багато штамбових троянд, але то вже мабуть тоді, як піду на пенсію. Ну й назріла необхідність поміняти експозиції деяких квітників, бо колись молоді дерева в саду розрослися і створюють багато тіні. Тож світлолюбиві рослини почуваються вже некомфортно, як-от на «лісовій» клумбі.
4. Можливо, комусь стане у пригоді отакий мій досвід. Кожній клумбі я даю якусь назву й відповідно підбираю рослини. «Наречена» — це квіти білого кольору, ромашки великі, середні, купчасті та інші квіти. «Тещин язик» займає вівсяниця та різноманітні злаки, а влітку виставляю туди ще й свої кактуси. Лісова клумба у мене іменується «П’ята», так колись називали невеличкий лісок під сусіднім селом Маньків. Тут «мешканці» наших борів. А назву моноклумби з ірисами підказала мені газета «Волинь-нова» і, зокрема, сторінка «Квіткова підкова». Іриси різних сортів я висадила у формі підкови, на щастя. Подібні насадження додають поетичного настрою і ставлять надзавдання: знайти і виплекати такі рослини, щоб вони відповідали загальній ідеї, наперед визначеній назві.
