Окраса осені — зорецвіт
У нас на Волині цю рослину називають ще «морозком», либонь тому, що за часом квітування вона часто конкурує з пізніми хризантемами. Наукова ж назва роду походить від грецького слова, яке в перекладі означає «зірка»
Звідси, вочевидь, і «зорецвіт», хоча насправді у цієї дивовижної рослини цілком жіноча назва — айстра багаторічна (альпійська, сибірська, монгольська, новобельгійська, новоанглійська). Існують сорти, які прикрашають квітник протягом усього сезону, зацвітаючи наприкінці травня (альпійська), у червні—липні (сибірська і монгольська). Мужньо зустрічають цвітом осінні холоди новоанглійська і новобельгійська айстри, розпускаючи перші зірочки цвіту на початку вересня. Втім, термін цвітіння значною мірою залежить від кліматичних умов та способу вирощування.
Спочатку в моєму квітнику в закутку під парканом десятиліттями на одному місці росло кілька кущів високої, понад півтора метра, рослини з фіолетово–синіми зірочками, яка була мені дорога із двох причин: то був спадок від мами, а може, ще від бабусі, і цвіла вона тоді, коли вже більш нічого на клумбах око не тішило, бо красу пригасили перші заморозки. Власне, і назву «морозко» я вперше почула від мами. Кілька років тому пересадила своїх старожилів, але не зовсім вдало, знову під паркан (підв’язувати ж до чогось треба) і з північної сторони. Торік їх вразила борошниста роса, а цьогоріч порадували доволі пишним цвітінням. Втім, за останні роки у моєму квітнику з’явилася ціла колекція низькорослих зорецвітів із компактними кущиками і середньорослих — висотою від 40 до 70 сантиметрів. Колір — різноманітні відтінки синьо–фіолетового, рожевого, малинового, білого.
Ці невеликі клопоти, варті того, щоб мати змогу милуватися зорецвітами–морозками, справжньою окрасою пізньої осені, які не конкурують, а ніжно доповнюють і прикрашають осінній бал уже звичних хризантем.
Більше довідалася і про агротехніку їх вирощування. Місце під парканом — не для зорецвітів. Для посадки вибирають добре освітлену відкриту ділянку без близькоростучих сусідів. Айстри люблять свіже сухе повітря, яке захищає їх від грибкових захворювань. Нормально почуваються як на супісках, так і на глинистих грунтах. Родючий шар має бути не менше 30 сантиметрів. Суміш можна зробити на основі суглинку, додавши органіку (садовий компост, перепрілий гній і крупний пісок (2:1:1).
Якщо центр куща оголюється, його необхідно пересадити. Це ознака старіння рослини, тому при пересаджуванні залишають тільки молоді частини — кінці великих кореневищ до 15 сантиметрів довжиною з корінцями та розеткою. Робити це треба через кожні 2—3 роки, інакше можна втратити рослину. Адже бруньки айстр, які наростають догори, з часом оголюються і можуть вимерзнути. Тому, якщо ви придбали нові сортові екземпляри, після відцвітання замульчуйте їх і прикрийте зрізаними стеблами, опалим листям.
Деякі види можуть добре почувати себе без пересаджування 5 і більше років. Вигляд куща, інтенсивність цвітіння підкажуть вам, чи потребує він розселення.
А ось підживлювати айстри варто ранньою весною (гранульованими комплексними добривами), на початку літа (рідкими азотними) і перед цвітінням. Тут знадобляться підживки з високим вмістом магнію, як для помідорів. Якщо почуєте від сусідів: «А я не підживлюю, цвітуть і так», то це буде напівправда. Бо «нагодовані», звісно в міру, рослини цвітуть інтенсивніше, кольори яскравіші, а квіти більші. А ще вони стійкіші до хвороб і примх погоди.
Кущові айстри можна підстригати, щоб надати потрібної форми. Варто лишень пам’ятати, що в одних сортів після вкорочування верхівок з’являються нові пагони, в інших — суцвіття.
Висаджені в тіні, ці рослини витягуються, втрачають декоративність, можуть не зацвісти, а то й загинути, бо дефіцит світла і надлишок вологи провокують захворювання куща. Але ці невеликі клопоти, повірте, варті того, щоб мати змогу милуватися зорецвітами–морозками, справжньою окрасою пізньої осені, які не конкурують, а ніжно доповнюють і прикрашають осінній бал уже звичних хризантем.
