«Депутати повинні працювати в одному напрямку — ​на користь людей»

«У розпач не впадаю, хоча мені важко порозумітися з чиновниками від медицини»

—Пане Володимире, звертаюся до вас саме так, бо знаю, що ви йшли на вибори більше як директор обласного благодійного фонду «Карітас-Волинь», аніж священик. Чи не розчарувалися за два роки депутатства?

— Насамперед скажу, що я за вдачею не є публічною людиною — ​не люблю багато виступати, робити заяви, вихвалятися своїми справами. Вважаю за краще просто працювати. А йшов у депутати, щоб допомагати людям. І в мене це виходить. Понад 70 нововолинців вдалося підтримати, й тим дуже задоволений.

Треба трудитися більше над тим, щоб молодь не покидала Україну.

— Але ж і раніше до вас як керівника благодійної організації зверталися люди?

— Звичайно, адже ми є операторами української біржі благодійників. Однак наша діяльність дещо інша: проекти й акції мають більш загальний характер, приурочені до якихось подій. Ось зараз до дня Святого Миколая готуємо 300 подарунків дітям-сиротам. Працювали на підтримку переселенців, школярів, чиї батьки перебувають за кордоном, та інших особливих категорій громадян. Як депутат я маю можливість надати матеріальну допомогу конкретній людині. Однак зараз одне і друге вже нероздільні.

— Знаю про ваше дітище — ​майбутній хоспіс. На якій стадії реалізація цього проекту?

— Ми вже купили земельну ділянку в гарному місці селища Благодатного. Написали проект на серйозний грант Євросоюзу, сума якого становить більш як два мільйони євро (паралельно з Польщею), й очікуємо остаточних результатів, які будуть відомі в березні наступного року. Зараз оформляємо різні дозвільні документи на соціальні послуги, аби мати можливість на рівні конкурувати з територіальними центрами. Варто сказати, що у «Карітаса» — ​хороша матеріально-технічна база (інвалідні візки, засоби реабілітації тощо), що дасть змогу виконувати весь спектр потрібних послуг, а також проводити навчання (семінари, тренінги) потенційних працівників. Готуємося проходити комплексну державну експертизу цього проекту і братимемося за наступний етап — ​висвітлювати інформацію на різних платформах, в тому числі за кордоном, аби задіяти всіх охочих до такої потрібної справи. Адже фінансів, закладених у проект, буде недостатньо для повноцінної роботи хоспісу. Дуже дорогими, але економічно виправданими є теплові насоси, новітня газова котельня, сонячні колектори й батареї. Це для того, щоб надалі більше коштів пішло на пацієнта, а не на покриття комунальних витрат.

— Пане Володимире, торік ви розробили «Проект програми розвитку паліативної допомоги на 2016–2020 роки». Яка його подальша доля?

Як це не дивно, але він… загубився. Хоча така програма дуже потрібна області. Мені важко порозумітися з чиновниками від медицини, попри численні факти того, скільки людей помирає у муках. Одна відповідь: нема грошей. Вже не кажу про опіку, в тому числі психологічну, над сім’ями невиліковно хворих або тих, хто втратив дітей. Але я не впадаю у розпач. Працюємо далі. Один мій добрий приятель, який також займався подібним проектом, реалізовував його вісім років. Сподіваюся, що нам вдасться швидше.

«Я вихований так, що не сприймаю діалогу з криком і приниженнями»

— Які ще невідкладні завдання у вашій депутатській програмі?

— Будівництво другої черги полігону твердих побутових відходів у Нововолинську. Це гостра потреба дня, яка стосується екології, а отже, безпеки жителів не лише шахтарського міста, а й сусідніх районів. Якщо в бюджеті нема коштів на виконання затвердженої програми, то треба залучати інвесторів. А робити це непросто, адже, як виявилося, нема інвестиційного паспорта області, стратегії розвитку Волині. Та не беруся нікого ганити — ​нам усім треба гуртуватися і спільно тягнути того воза. Не зайвим було б давати подібні орієнтири нашим співвітчизникам, які їдуть на заробітки за кордон, хай би поширювали якнайбільше гарних фактів про наш край.

— Не секрет, що сесійні засідання часто проходять у напруженій атмосфері, обранці громади спілкуються на високих тонах. Як ви як священик сприймаєте подібні ситуації?

— Мені боляче й прикро, коли лунають образи й звинувачення, коли нема порозуміння між депутатами, котрі повинні працювати в одному напрямку — ​на користь людей. Я вихований так, що не сприймаю діалогу з криком і приниженнями. Не допускаю навіть того, щоб підвищити голос на дитину. Хто цього не розуміє, то, очевидно, має на меті лише одне — ​привернути таким примітивним чином до себе увагу медійників, щоб пропіаритися. Вважаю, що будь-яку добру ідею можна донести спокійно, аргументовано, толерантно.

— Пане Володимире, де вдається черпати сили для виконання всіх узятих на себе обов’язків?

Насправді не вистачає часу й доводиться жертвувати сном. А загалом нам нічого ображатися: живемо в цікавий і благодатний час розбудови своєї держави. Треба лише трудитися більше над тим, щоб молодь не покидала Україну. Під моїм керівництвом зараз будується три греко-католицькі храми — ​у Нововолинську, Іваничах та Благодатному. Щоправда, скрізь спорудження перебуває на різних стадіях. Продовжую розвивати фонд «Карітас-Волинь», який опікає ще й частину Рівненщини, й, звичайно, депутатська робота на розвиток міста, яке за 16 років стало мені рідним. І найголовніше в духовному житті, яке має стати основою для всього іншого, — ​це ревна молитва. Колись митрополит Шептицький сказав, що треба молитися також і за владу, аби потім не нарікати на її неправедні дії. А щира молитва навіть однієї людини має велику силу.