Жінки її ненавиділи, а чоловіки божеволіли

Її чоловіком став український етнограф та фольклорист Опанас Маркович, за якого вона вийшла заміж, маючи сімнадцять років. Маркович був на одинадцять років старшим за дружину (пізніше вона зізнається, що вийшла заміж «не кохаючи, а лише прагнучи незалежності»). Новоспечене подружжя переїхало в Україну, де пані Маркович допомагала чоловікові записувати народні пісні й звичаї, а з часом і сама захопилась фольклором. Із цього захоплення народилися «Народні оповідання», які закоханий чоловік відіслав для оцінки Пантелеймону Кулішу.

Це був перший крок до письменницької кар’єри Марко Вовчок та до… розпаду її подружнього життя. Куліш саме шукав українську Жорж Санд. І знайшов. Це він вигадав псевдонім – Марко Вовчок. А до того ж відредагував та видав окремою книжкою «Народні оповідання». Несподіваний успіх збірки спонукав Марковичів перебратися до Санкт–Петербурга. Письменниця занурилася в літературне середовище і особисто познайомилася з Кулішем. Між ними почався бурхливий роман.
Кар’єра чи кохання? Мало кому вдається тримати рівновагу між такими полярними поняттями. Треба сказати, Марко Вовчок вирішувала цю дилему геніально. Більше того – чим краще складалось її особисте життя, тим успішніше розвивалась її творчість.

Зовні – проста баба… Противні білі очі з противними білими бровами та віями, пласке обличчя, на людях мовчить, ніяк не розговориш, відповідає лише «так» та «ні». А чоловіки сходять за нею з розуму.

Через постійні ревнощі дружини Пантелеймон Куліш від’їхав до Німеччини і запросив із собою коханку. Марко Вовчок прибула, але у супроводі Івана Тургенєва. З легкої руки останнього Вовчок познайомилася з мистецькою елітою Європи. Величність постави, плавність рухів і незворушний спокій інтригували та манили до неї чоловіків. Серед шанувальників жінки були Герцен, Лев Толстой, Добролюбов, Менделєєв, Боткін, композитор Бородін, французькі письменники Жуль Верн, Густав Флобер, Проспер Меріме.

Жінки її ненавиділи, а чоловіки божеволіли: «Зовні – проста баба… Противні білі очі з противними білими бровами та віями, пласке обличчя, на людях мовчить, ніяк не розговориш, відповідає лише «так» та «ні». А чоловіки сходять за нею з розуму», — писала про письменницю троюрідна сестра Льва Толстого. Найбільш екстремальним із усіх прихильників письменниці виявився польський хімік Олевинський — безтямно та без взаємності закоханий, він вкоротив собі віку.

Через якийсь час Марко Вовчок усе ж розлучається із законним чоловіком і їде за кордон (Маркович часто просив дружину дозволити йому зустрітися з сином хоча б перед смертю, але вона залишилась байдужою до його прохань). Знайомиться з російським емігрантом Олександром Пассеком. Заради письменниці той відмовляється від кар’єри. Їхній роман тривав шість років і закінчився трагічно: Пассек захворів на сухоти і помер на руках коханої, що стало для неї тяжким ударом. Щоб хоч трішки розвіятись, вирішує повернутися до Петербурга. Горювати доводиться недовго — на вокзалі її зустрічає троюрідний брат Дмитро Писарєв. Марко Вовчок з головою поринає у нові стосунки. Закохані їдуть до Прибалтики. Якось, купаючись в Балтійському морі з сином своєї коханої, Дмитро тоне. Його тіло знаходять лише через годину. Фатальна жінка – саме так починають говорити про письменницю.

Останнім, кому судилось пізнати чари Марії Олександрівни, був друг її сина, молодший за неї на сімнадцять років морський офіцер Михайло Лобач-Жученко. Ці стосунки переросли в офіційний шлюб.
А 1907 року серце жінки, яка, за словами Шевченка, була «піднесено–прекрасним створінням», перестало битись. Сталося це у родинному колі.