Навіть дня не побула дружиною…

—Правда. Але чоловік про це поки що нічого не знає. Ти ж йому не скажеш? Зрештою, вагітним відмовляти не можна. А це моє прохання. І ще. Я хотіла б, щоб ти пішла зі мною, коли подаватиму заяву на розлучення. Для підтримки.

— Що трапилося? Сергій тебе образив? Але ж він добрий і любить тебе.

— Все банально просто. Я зустріла своє перше кохання. Олега. Ти ж знаєш, ми посварилися через дурницю. Розбіглися. А тепер випадково побачились і зрозуміли: не можемо жити одне без одного. Про вагітність Олегові не розповіла. Термін малий. Скажу, що дитина від нього. Семимісячною народиться… за винагороду в лікарні.

— Гріха не боїшся, Анжело?

— Я ж не йду аборт робити.

— Для Сергія твій вибрик стане громом серед ясного неба.

— Посумує і знайде іншу. Хіба для чоловіка це проблема?

— Але ж ви з Олегом не просто тоді розбіглися. Він закрутив роман перед вашими заручинами.

— З ким не буває? Він же з тією дівчиною так і не одружився.

Наступного дня Анжела написала заяву на розлучення. Настя «підтримувала» подругу. На запитання чоловіка, що трапилося, Анжела відповіла: «Я тебе більше не кохаю». А родичам і знайомим пояснювала: «Не зійшлися характерами».

Сергій не міг повірити, що дружина таке втяла. За що? Він її на руках носив. То чим же не вгодив? Запитував у Насті. Бо найкраща подруга часом знає більше, ніж рідна матір. Але та відповідала словами Анжели:

— Розлюбила тебе.

Після розлучення Анжела поспішно вийшла заміж за Олега. А невдовзі народила «семимісячну» доньку. Попросила Настю стати хрещеною. Та не хотіла. Але й відмовити подрузі не могла.

Тримала немовля до хреста і шукала схожість із Сергієм. Відчувала свою провину. Подумки каялася…

Згодом Анжела з Олегом перебралися в інше місто. Тепер подруги спілкувалися рідше.

Олега Настя недолюблювала. Вважала його причиною обману. І шкодувала маленьку Лілю, яка ніколи не знатиме, хто насправді її батько.

— Щось ти в дівках засиділася, – якось завела розмову Анжела. – В тебе ж завжди були залицяльники. Перебираєш?

— А вони перевелися…

Так воно й було. Не кликали Настю на побачення. Немов відрізало. Вродлива, з освітою, має гарну роботу, а кавалерів нема. Уже й тридцятку святкує.

— А ти до ворожки піди, – радила Анжела. – Може, позаздрив хто.

— Не вірю я в це.

— Потім народжувати буде пізно.

— А ти про другу дитину не думаєш? – намагалася перевести розмову на подругу Настя.

— Два викидні мала. Не знаю…

Настя чомусь не забула слів про ворожку. Під час пікніка з сім’єю і друзями рідного брата хтось із гостей сказав:

— А знаєте, що на іншому березі річки віщунка живе? Софією звати. З усієї округи до неї бігають. І відпочивальники навідуються.

Усі пропустили це мимо вух. Крім Насті.

— Піду помилуюся природою, – мовила братові. Сама ж потай вирушила до Софії.

Невдовзі шкодувала, що зважилася сюди прийти. Було соромно слухати від сторонньої людини про свої провини.

— Буде до тебе свататися один чоловік. Проте, чи варто йти за нього заміж, не знаю. Сама мусиш вирішити.

— А що з ним буде не так?

Софія дала зрозуміти, що Настя від неї більше нічого не почує.

…Час минав, а того, хто мав свататися, не було. Не справджується віщування, думала.

Сергій побачив Настю в торговому центрі.

— Привіт. Давно не бачилися. Як щодо горнятка кави? Чи ти з сімейством?

— Ні. А ти?

— Я також сам. Холостякую.

Смаку кави Настя не відчувала. А ось провину перед колишнім чоловіком подруги – сповна. Сергій розпитував про Анжелу. Досі не може зрозуміти, чому вона так несподівано від нього пішла. Бачив її з чоловіком і дитиною, коли приїжджали до батьків.

— Уявляєш, ця гарненька дівчинка могла би бути моєю донькою.

Настя стиха зойкнула.

А для нареченого – особливий подарунок. Донька! Ліля – твоя донька, Сергію. Подробицями можеш поцікавитися у своєї дружини.

— Що таке? – запитав.

— Зовсім вилетіло з голови! Ліки мала купити для сусідки. Вона чекає. Мушу бігти.

— Можна тебе ще раз запросити на каву?

— Так. Зателефонуй.

Якби він знав, що творилося в її душі.

Зустрічі з Сергієм частішали.

— У тебе серйозні стосунки з колишнім Анжелиним чоловіком? — запитувала Настю матір.

— Навіть не знаю…

Одного дня Сергій прийшов на зустріч із великим букетом троянд. І запропонував Насті заміжжя. Тоді вона зрозуміла, що мала на увазі віщунка Софія. Попросила зачекати з відповіддю. Сергій їй подобався. Була упевнена: він буде чудовим чоловіком. Але гризла таємниця про його доньку. Проте після вагань погодилася на пропозицію.

Настя зателефонувала до Анжели. Розповіла новину. Подруга, помовчавши, мовила:

— А Олег знайшов нову пасію. Пішов від нас. Сказав, що назавжди. І я вирішила сказати Сергієві про доньку. Думала, може, пробачить. Назад зійшлися б. Тепер, мабуть, пізно. Та все ж, Ліля повинна знати правду. До речі, коли у вас забава?

— Яка там забава! Розпишемось, збереться родина на вечірку. Замовила стіл у ресторані, що відкрили неподалік нашого будинку. Там кухня гарна.

Анжела з донькою з’явилися під завісу вечірки. Такого «сюрпризу» Настя не очікувала. Привітавши з одруженням подругу, Анжела звернулася до Сергія:

— А для нареченого – особливий подарунок. Донька! Ліля – твоя донька, Сергію. А щоб не виникало зайвих запитань, я зробила тест. Ось, поглянь, якщо хочеш. Олега обманула, що дитина народилася семимісячною. Виходила за нього заміж уже вагітною від тебе. Подробицями можеш поцікавитися у своєї дружини. Вона, до речі, вміє зберігати таємниці. Гарної забави!

Анжела з донькою поспішно вийшли з ресторану. Ніхто не міг отямитися від почутого.

— Настю, ти справді все знала? – з відчаєм у голосі запитав Сергій.

— Так… Але я… я поясню…

— Не треба. Пізно. Ти така ж, як і вона…

Зняв обручку. Поклав перед Настею. Одягнувся. Пішов.

Гості нарікали на Анжелу.

Заспокоювали Настю.

Хтось мовив:

— Навіть дня не побула дружиною.

А Настя гадала: сказати Сергієві чи ні, що носить його дитину…   

Ольга ЧОРНА