Поляк врятував село
Як ще був хлопчаком, часто вслухався у розмови дідів, дядьків про жахіття, що коїлись під час війни, а зараз шкодую, що не записував, бо вже майже не залишилося свідків того лихоліття. І ось коли цю тему знову порушили у Варшаві, я вирішив розповісти про те, що запам’ятав
…Влітку 1943 року гарно квітувало жито, ніщо не віщувало лиха. Але воно увірвалось у село Рудка-Козинська, де був осередок ОУН, з боку Пожарок. Ось що згадував мій дядько Василь Жовнірук:
— Коли поляки, які увійшли в село, підпалили хату, мати Ірина мене 8-річного та двох менших сестер залишила в житі, а сама побігла до обійстя, щоб узяти хоч перину. Але в диму палії все-таки помітили її і почали стріляти. Матір убили. Зробивши свою чорну справу, рушили палити Любче.
Ось так не шкодував свого добра та життя за нас усіх поляк Шинкалевський. Любче горе тоді оминуло. А якби не той чоловік, загинула б моя мама і я не з’явився б на світ.
— На початку села жив поляк Шинкалевський. Вгледівши, що рухається по тракту колона возів, він вийшов назустріч, — розказувала моя 90-річна мама, згадуючи ті страшні події. — Впав на коліна і почав благати, щоб не палили Любча, бо вже дехто робив віхті та діставав сірники. Мовляв, я з українцями живу мирно, вони тут добрі люди. А якщо будете палити, тоді застрельте мене і починайте з моєї хати.
Ось так не шкодував свого добра та життя за нас усіх поляк Шинкалевський. Любче горе тоді оминуло. А якби не той чоловік, загинула б моя мама і я не з’явився б на світ. Цей благородний вчинок поляка підтверджувала свого часу 89-літня Ніна Бобрик (нині вже покійна) — тоді вона, 17-річна дівчина, жила, навпроти нього і те все бачила.
Поляки, залишивши Любче, почали палити Тихотин, де тоді загинуло більше десятка людей. Сьогодні перейменовують вулиці, у селі Любче їх більше десятка. Вважаю, що хоча б одна із них повинна носити ім’я поляка Шинкалевського, адже він врятував село. Людям, особливо молоді, варто знати, кому завдячують життям.
Микола КУЖЕЛЮК, с. Кроватка, Рожищенський район.
