Господи, де Твої дві рибини? Де Твої, Боженьку, п’ять хлібів?!
Ці скорботні голоси з 1933-го охоплені чутливим, зболеним серцем Антоніни Листопад, яка образно передала свій стан душі, своє відчуття пережитого рідним народом. Кожен вірш — мов біла свічечка вкраїнської жалоби за мільйонами невинно убієнних комуністичним режимом у безкровній війні з українським народом. Кожне слово — мов чистий голос із глибокої темені 1933-го, сповнений печалі й любові. (Із передмови Миколи Жулинського до книги Антоніни Листопад «Біла молитва братика»)
БІЛА МОЛИТВА БРАТИКА
Ті маленькі рученьки, простягнуті до Бога…
Маленький братик, умираючи, просив Бозю:
«Дай хоч одненьку картопельку»…
Антоніна ГУРСЬКА
Бозю!
Що там у Тебе в руці?!
Дай мені, Бозю, хоч соломинку…
Щоб не втонути в Голодній Ріці.
Бачиш, мій Бозю, я ще — дитинка.
Таж підрости б у квітневий розмай.
Світу не бачив ще білого, Бозю.
Я — пташенятко, прибите в дорозі.
Хоч би одненьку пір’їночку дай.
Тато і мама — холодні мерці.
Бозю, зроби, щоби їсти
не хтілось!
Холодно, Бозю.
Сніг дуже білий.
Бозю, що там у Тебе в руці?..
ПЛАКАТИ
Шукав їжу скрізь…
У школі плакати були наліплені тістом,
я це тісто потай відколуплював.
Сергій СИЗАРЄВ
На плакатах — червоне дитинство
І та радість, якої нема!
… А плакати приліплені тістом,
Відколупую,
Їм крадькома.
Всі плакати і ситі, й веселі.
Що сумним і голодним сказати?!
… А плакати намазані клеєм.
Хоч би клею того полизати!
***
Мені не хотілося жити,
але хотілося нестерпно їсти.
Анастасія НАЙДА
Господи, де Твої дві рибини?
Де Твої, Боженьку, п’ять хлібів?!
Їстоньки хоче невинна дитина.
Жодного, хто би її пожалів.
Навіть для плачу нема уже сили.
Очі дитячі —
Доросла печаль.
Дай хоч причастя на змучених
схилах…
Що записати у зойку скрижаль?!
Хащі і хижість.
Жура лебедина…
Таж оправдатись не вистачить слів!
Господи, де Твої дві рибини?
Де Твої, Боженьку, п’ять хлібів?!
