Енергетична незалежність народжується серед пагорбів Локачинського району
Такого краєвиду, як за селом Марковичі Локачинського району, немає більше ніде на Волині. Похилі пагорби, засніжена рілля, і — велетенська труба з полум’ям на самому вершечку. Цей факел не гасне ні в дощ, ні в мороз. Власне, на нього й орієнтуємося, коли їдемо шукати справжню електростанцію! Виявляється, Локачинський район має всі шанси називатися ледь не енергетичною автономією, адже йому випало мати на своїй території і газове родовище, і виробництво електроенергії
Без спеціального навчання годі працювати на високотехнічному обладнанні.
Побачити «народження» електрики нас запросив старший інженер-енергетик Локачинського нафтогазопромислу Віктор Дацюк. Поміж коротких рядків у листі, надісланому до редакції, читалося щире захоплення чоловіка роботою на електростанції. А слова про те, які грамотні спеціалісти працюють на дуже складному обладнанні виробництва США, Франції, Німеччини, не залишали часу на роздуми. Про енергетиків єдиної в області електростанції хотілося встигнути написати до їхнього професійного свята, яке відзначають саме сьогодні, 22 грудня. Отакий приємний сюрприз отримали колеги від Віктора Климовича. Уже на місці разом із черговим персоналом сміємося з його ремарки про професію енергетика: «Наша робота така, що її і не видно. Але то тільки тоді, коли все добре. А найменший промах — і тоді справді нічого не видно».
Територію у майже п’ять гектарів, де й розташований газопромисел, пан Віктор знає до деталей. Незважаючи на те, що за освітою він енергетик, за роки роботи освоїв уже й ази видобутку газу. Знає все про тиск, конденсат, стиснення, очистку, фільтрацію… Він і розповів передісторію «локачинського світла».
Почалося все з надміру забрудненого сірководнем природного газу. Коли за селом Марковичі знайшли його поклади і в 1999 році розпочали видобуток, то з’ясувалося, що місцеве паливо має велику кількість домішок, які не дають змоги його використовувати в такому вигляді ані для побутових, ані для промислових потреб. Уже після очистки «придатна» частина йшла споживачам, а решта, зі значним вмістом сірководню, просто спалювалася — і користі від цього не було нікому. Та вже через чотири роки саме цей забруднений газ став основою для виробництва ще й електроенергії! Подібного «тандему» в Західній Україні годі шукати. ГПУ «Львівгазвидобування», до складу якого і входить Локачинський нафтогазопромисел, має у своєму складі п’ять аналогічних родовищ, але на жодному не застосовує подібної технології. А тут вийшло так, що недолік із сірководнем став неочікуваною перевагою.
Віктор Дацюк знає, як провести цікаву екскурсію на серйозному об’єкті.
Нині Локачинська газотурбінна установка (саме таку офіційну назву має електростанція) за добу виробляє в середньому 190 тисяч кВт/год. електроенергії. Аби оцінити, мало це чи багато в масштабах району, Віктор Климович розгортає планову документацію: за місяць ця кількість кіловат-годин наростає до 5,6 мільйона. Мешканці району та промислові об’єкти за місяць споживають 2,7 мільйона кВт/год, а в літній період — ще менше. Це означає, що установка може забезпечити власною електроенергією три таких райони, як Локачинський! «Своєю» електрикою користується і родовище (споживає три відсотки від її загального виробітку). А надлишок підприємство справно реалізовує в загальну енергосистему України.
Електростанція відкрила нову для району перспективу міжнародної співпраці. Ознайомитися з роботою складних механізмів приїжджали делегації з Китаю, В’єтнаму, Білорусі. Ремонт деякого обладнання проводять тільки у Бельгії. Такі масштаби зумовлені унікальністю електростанції, адже за подібним принципом в Україні працює ще тільки одна — у Шебелинці Харківської області. Черговий електромонтер Віталій Вознюк та машиніст Богдан Піддубецький, які уже шістнадцятий рік працюють на родовищі, розповіли, що волиняни на Харківщині — часті гості, бо саме там діє навчально-курсовий комбінат, без здобуття освіти в якому годі потрапити на роботу на подібні об’єкти.
Усі працівники, з якими довелося спілкуватися цього дня, навчалися саме там. Ні складність науки, ні далека відстань не стають на заваді підвищенню кваліфікації й тепер. Адже чого гріха таїти: такою стабільною роботою у районі можуть забезпечити лише поодинокі працедавці. Тому й цінують люди роботу, доїжджаючи до неї іноді більш як тридцять кілометрів в один бік. Віктор Климович, наприклад, долає щодня двадцять сім. Але не так лякає далечінь, як бездоріжжя. Локачинські пагорби в поєднанні зі сніговими переметами не всяка техніка може здолати.
Від місцевих жителів хотілося почути про якісь преференції такого вигідного сусідства. Та, як з’ясувалося, хоча й мають селяни у своїх домівках «місцеві» газ та світло, та економлять їх, як усі українці. Хтось двозонний лічильник ставить, аби вночі він рахував електроенергію за дешевшим тарифом, а хтось старі печі та грубки «перепросив». Почули ми також, що у Львівській області завдяки сусідству з подібними об’єктами жителі деяких населених пунктів мають трохи нижчий тариф, аніж інші споживачі. Але це не «подарунок» підприємств, які генерують електроенергію чи видобувають газ, адже вони на ціноутворення не впливають. Таке рішення стало результатом наполегливості місцевих та обласних органів самоврядування.
