Прощавайте, 100 тисяч!
Радянська традиція хвалити представників тієї чи іншої галузі до професійного свята, здається, ще не скоро піде на спочинок. Адже це найзручніший майданчик для піару влади усіх рівнів. Тим паче, що у промовах можна не лише підносити шахтарів, учителів, медиків чи ще когось, а й розповісти про сприяння, покращення та поліпшення. День працівників сільського господарства України – не виняток
Останні кілька років аграрна сфера на підйомі: збільшується вал продукції, розширюються експортні горизонти, в країну течуть агродолари. Якщо не задумуватися, то у змальованих чиновниками картинах все виглядає просто пасторально. Аграрії «від одноосібника до великих мегакомпаній» злагоджено працюють, суперечностей між ними ніяких, бюджетні програми підтримки виробника виконують, усе «гут».
Натомість про реальний стан речей у цій сфері зі сцени не говорять. По–перше, щоб не псувати начальству святкового настрою, по–друге, а кому воно треба?
Тим часом у галузі не лише високі врожаї та прибутки від експорту.
Нашу олію в Китаї фасують і продають на внутрішньому ринку під власними марками. І ще питання, хто в такому випадку отримує більший прибуток: український виробник чи китайський фасувальник. А стосується це не лише олії.
Хоча чиновники стверджують, що аграрного рейдерства в області немає, але то в одному, то в іншому місці трапляються випадки, коли боротьба за землю та врожай виходить на люди. І навряд чи напруга зменшуватиметься з огляду на хоч і невизначений, але неминучий ринок землі сільськогосподарського призначення. Але це не та тема, здобутками у якій можна похвалитися. Тож про це ні слова.
Є й інші моменти, незручні для озвучування. З одного боку, збільшення експорту сільгосппродукції дає ряд позитивних моментів. З іншого — продаж продукції з низькою доданою вартістю — аж ніяк не плюс. Бо, наприклад, нашу олію в Китаї фасують і продають на внутрішньому ринку під власними марками. І ще питання, хто в такому випадку отримує більший прибуток: український виробник чи китайський фасувальник. А стосується це не лише олії.
Підтримка виробника теж виглядає цікаво, бо часто–густо значну частину бюджетних грошей отримує один магнат. Але ж говорити про таке вголос владі теж ніяк.
Пора вже й завершувати «Погляд». «А до чого тут 100 тисяч?» — запитаєте. І матимете цілковиту рацію. Йдеться про поголів’я корів. Адже чиновники особливо люблять розповідати про підтримку тваринництва. Мовляв, галузь, яка дає робочі місця і т. д., і т. ін. Так от, коли до влади прийшли регіонали, то поголів’я корів в області було на рівні 130 тисяч. Потім кілька «регіональних років» воно танцювало довкола числа 125 тисяч. Не знаю, що там робили зі статистикою, але попри масу повідомлень про вирізання худоби чисельність поголів’я «не зменшувалася».
Потім, незважаючи на всі програми та підтримки, кількість сільських годувальниць (чи ще можна їх так називати?) почала скорочуватися. І станом на 1 листопада, якраз напередодні свята, на Волині (мабуть, уперше з часів існування сучасної статистики) зафіксували 99,8 тисячі корів. Але хто таким хвалитиметься?
