Гімназійний будинок зберігся донині
1 грудня 1939 року в Луцьку закрили Українську гімназію як «розсадник українського націоналізму», а в тому приміщенні почала працювати школа №2
Наталія ПУШКАР
У №6 журналу «Церква і нарід» за 1937 рік Товариство імені Лесі Українки, яке утримувало Луцьку українську гімназію, закликало громадян жертвувати кошти на цей освітній заклад як на своєрідний культурний осередок для українців п’яти повітів. Директором у той час був Борис Білецький.
У приміщенні Луцької української гімназії 3 лютого 1937 року відкрили курси української мови для дорослих малописьменних і неписьменних.
Гімназія розташовувалася у приватному будинку на вулиці Плоцькій, 20. Велика заслуга в тому, що заклад мав власне приміщення, належить Євгену Петриківському, який добився від повітового сейму 50 тисяч злотих на його будівництво. Ці гроші одержало Товариство імені Лесі Українки і на них купило будинок.
Будівництво не завершили — чи то фінансів не вистачило, чи не встигли.
Планували і добудову гімназії. На це потрібні були кошти. Єпархіальний бюджет на 1937 рік передбачав субвенцію українському освітньому закладу в сумі 3500 злотих. Проводили збори грошей у храмах. Журнал «Церква і нарід» постійно друкував списки тих, хто жертвував навіть незначні суми.
Будівництво не завершили — чи то фінансів не вистачило, чи не встигли. А 1 грудня 1939 року Луцьку українську гімназію закрили, а в тому ж приміщенні почала діяти школа № 2.
Нині Плоцька — це вулиця Гаврилюка. Сам будинок майже не змінився: той же ґанок збоку, такий же великий обгороджений двір. Вивіска, щоправда, інша. І вказівки на меморіальність немає. До речі, лише на одному з колишніх приміщень гімназії — не на власному, а найманому — є меморіальна дошка. Чи не тому, що саме тут лише один навчальний рік (1928–1929) викладав польську мову Ярослав Галан? Якби не він, то й не знали б, що в будинку на вулиці Сенкевича (нині Богдана Хмельницького) була українська гімназія.
