Його вважали розумово відсталим, а він вразив увесь світ своїми картинами

Петро МАКАРУК

Пам’ятник Никифору Дровняку з’явився в центрі Львова у 2006 році й одразу ж припав до душі жителям і гостям міста. Митець сидить на камені з пензликом, фарбами та аркушем, ніби запрошуючи зазирнути: ​що ж там намальовано.

Українці вважають знаменитого художника своїм, поляки — ​своїм. Никифор Дровняк народився у 1895 році в курортному містечку Криниця. Тепер це Польща, а в той час більшість його населення становили українці-лемки. Греко-католицький священик записав новонародженого як Епіфанія Дровняка. Його мама була глухоніма, її звали Євдокією, про батька не відомо нічого. Сам художник у мистецьких енциклопедіях світу фігурує щонайменше під 17 іменами: Никифор Криницький, Ян Криницький, Лемко Никифор, Майстер з Криниці тощо. Можливо, причина в тому, що Никифор на запитання про своє прізвище і сам не зміг би на нього відповісти.

 Справа в тому, що він не навчався у школі, адже консиліум краківських психіатрів визнав його «розумово недорозвиненим, із низьким рівнем інтелектуальності». Стверджують, що Никифор узагалі фактично не говорив до 16 років. Але те, як цей дивакуватий чоловік із порушенням мовлення бачив світ і зображав його на папері, дивувало й досі усіх дивує.

Після Другої світової війни Дровняка звинуватили у співпраці з УПА. Начебто Никифор намалював повстанцям карту свого містечка. А в 1947 році, як і тисячі етнічних українців, митець став жертвою операції «Вісла».

Як художника Никифора відкрили 1932-го, коли в Парижі в галереї Леона Марселя експонувалася виставка із двохсот малюнків. Цей захід організував Львівський народний музей імені Тараса Шевченка. Митець-самоук був визнаний одним із найцікавіших з-поміж майже сорока своїх колег. А потрапили картини Дровняка у Париж завдяки львівському художнику Роману Турину, який вважається першовідкривачем його таланту. У 1938 році польський художник Єжи Вольф опублікував нарис «Маляр наївного реалізму у Польщі», і з того часу кілька десятків літ Никифор був у центрі уваги і митців, і глядачів, котрих за­хоплювала його самобутня творчість.

Після Другої світової війни Дровняка звинуватили у спів­праці з УПА. Начебто Никифор намалював повстанцям карту свого містечка. А в 1947 році, як і тисячі етнічних українців, митець став жертвою операції «Вісла». Його вивезли якомога далі від українського кордону. Куди саме, так ніколи й не сказав, але на картинах з’явилось море.

Він подолав понад 700 кілометрів від берегів Балтики і таки повернувся до свого рідного міста Криниця. Причому пішки. І так тричі. Потім його вже не чіпали. Тим більше, що слава про геніального українця дійшла нарешті й до польської влади. А після успішної виставки у Парижі в 1959 році творчість Дровняка остаточно набула світової популярності. Його картини стали експонуватися в багатьох країнах.

«Роботи Никифора Дровняка порівнюють із найкращими зразками українського примітивізму XVI — ​XIX століть — картиною «Козак Мамай», іконами і побутовими портретами, малюнками на склі та дереворізами безіменних авторів. Його прізвище стоїть поряд з іменами Катерини Білокур, Ніко Піросманішвілі, Марії Приймаченко. Дровняк ніколи не бував у мегаполісах, не літав аеропланами, проте на його картинах постають величні хмарочоси, цілі міста зображені з висоти пташиного польоту. Він не був одружений, не мав романів із жінками, а малював вишукану еротику, «проектував» квітучі міські квартали, перетворюючи похмурі сірі будівлі на розкішні букети з рослин та квітів», — ​пише про нього преса.

Помер Никифор Дровняк у 1968 році. Одну з останніх робіт художник підписав «Найсвятіший Никифор». Його гроші та майно перейшли до держави, картини стали власністю музею у місті Новий Сонч.

…Коли будете у Львові, неодмінно навідайтесь до пам’ятника Никифору Дровняку. Цей дивакуватий чоловік прожив скромне життя, але зумів зробити наш світ кращим. Кажуть, якщо потерти бронзовий палець художника, то збудуться ваші мрії та бажання…