«СПИСОК ВІНТОНА»: врятував від смерті 669 дітей і нікому про це не розповів

Про подвиг Ніколаса Вінтона стало відомо випадково — ​в 1988 році його дружина щось шукала на горищі їхнього будинку і знайшла старий альбом із дитячими фотографіями, документами, майже стертими записами. І ось що з’ясувалось.

У грудні 1938-го Ніколас був біржовим маклером у Лондоні. Збирався провести відпустку у Швейцарії, покататися на лижах. Але раптом зателефонував друг, Мартін Блейк, який працював у Празі в Британському комітеті у справах біженців із Чехословаччини. Блейк попросив Вінтона скасувати відпустку і приїхати в Прагу допомогти — ​є, мовляв, дуже важливе діло. «Лижі, — ​сказав, — ​можеш не брати».

Британський комітет у справах біженців займався тільки людьми поважного віку та інвалідами. Тож Ніколас самотужки створив дитяче відділення комітету і склав програму з евакуації діток.

 

 

Попри стеження нацистів йому вдалося зареєс­трувати близько 900 хлопчиків та дівчаток, яких потрібно було терміново вивозити із Чехословаччини. Але куди? Ніколас Вінтон придумав такий план. Він повернувся до Лондона і взявся там за пошуки прийомних сімей. Ходив по редакціях газет і розміщував оголошення, просив кошти. Сотні родин погодилися прийняти дітей, багато жертвували гроші! Але коштів було недостатньо, тому різницю Вінтон покривав власними заощадженнями. Після цього він звернувся до міністерства внутрішніх справ Великобританії, щоб дітям оформили в’їзні візи.

І ось 14 березня 1939 року за кілька годин до того, як Гітлер вивів землі Моравії і Богемії з-під німецького протекторату, перший поїзд із 20 дітьми покинув Прагу. Усього Ніколас Вінтон і його товариші організували 8 таких потягів. Вони йшли через Нюрнберг і Кельн до голландського порту Хук-ван-Холланд, потім малечу переправляли через Північне море у Британію. Там Вінтон і прийомні сім’ї зустрічали дітей. У кожного маленького біженця на одязі була нашивка з іменем.

Комусь немає діла до того, що діти у смертельній небезпеці і їх потрібно негайно рятувати, а комусь є. Що робити, якщо ти мусиш їх спасати — ​більше просто нікому.

Однак тільки 7 із 8 поїздів зуміли доїхати до безпечного Лондона — ​так врятувалося 669 дітей. Близько 250 хлопчиків та дівчаток (остання група) були вже у вагонах, коли 1 вересня 1939 року Гітлер напав на Польщу. Кордони закрили, і їхня доля невідома. Найімовірніше, всі вони загинули в конц­таборах.

Віра Гіссінг, яка була пасажиркою п’ятого «дитячого поїзда» в червні 1939-го, стала співавтором книги «Ніколас Вінтон і врятоване покоління», що побачила світ у 2001 році. Вона пише: «Майже всі діти, яких тоді спасли, до кінця війни осиротіли — ​батьки їхні були вбиті в Освенцімі, Берген-Бельзені, Терезієнштадті… Сьогодні цим врятованим по 70–80 літ, і вони називають себе «дітьми Вінтона».

…Коли згодом Ніколаса запитували, чому він зважився на таку ризиковану справу, він тільки знизував плечима: «Комусь немає діла до того, що діти у смертельній небезпеці і їх потрібно негайно рятувати, а комусь є. Що робити, якщо ти мусиш їх спасати — ​більше просто нікому».

ДО РЕЧІ

Серед врятованих дітей — ​кінорежисер Карел Рейш, фізик-теоретик, нобелівський лауреат Вальтер Кон, астроном, нобелівський лауреат Арно Пензіас, правозахисниця Хеді Епштайн, генетик-педіатр Рената Лаксова, засновник ВПС Ізраїлю Хуго Маром…

Лія ЛІС.