Українська ковбаса не пройшла «безвіз»
Двоє моїх знайомих цієї осені вперше побували у Європі. Повернулися з однаковими враженнями, хоча їздили у складі різних делегацій та з різною метою: один — із волинськими театралами, які тішили своєю творчістю нашу діаспору у Польщі, інша — з учителями прямувала в Німеччину, де вивчала досвід своїх колег
Перший і основний висновок, який вони ледь не в унісон озвучили після приїзду, приблизно такий: «Бути українцем і жити там — нізащо». Справа в тому, що попри тепле ставлення приймаючої сторони, простежувалася зверхність і певне співчуття до «бідних і дурних» українців. Та й вся ця приязність була обумовлена статусом «запрошеного гостя». Звісно, такі суб’єктивні враження — не надто переконливий аргумент. Але, думаю, серед читачів є чимало тих, хто відчув це на власній шкурі й сперечатися не буде.
Так от, їхали українці в гості, та ще й у далеку дорогу. Що вони взяли з собою? Звісно, сало. А крім того, ще бутерброди з ковбасою, кілька десятків котлет, запечену курочку. Ви не подумайте, що вчителі чи театрали не знали, що з такими харчами через кордон не пропустять. Усі не раз про це чули, але ж гріх господині нічого не приготувати. Трішки перекусили ще до межі з «цивілізованим світом» і ситими та втомленими під’їхали до пункту пропуску. Українські прикордонники жодних претензій до подорожніх та їхнього багажу не мали. Чого не скажеш про польських колег… Біля віконця митного контролю делегації наших освітян довелося чекати чотири години (без можливості піти в туалет, купити води тощо), за затримку ніхто не попросив вибачення, та й не бачили поляки у цьому жодної потреби. У випадку з волинськими митцями все відбувалося швидше: поляки змусили всіх вийти з багажем з автобуса, пообіцявши, що речі, які залишаться у транспортному засобі, викинуть у смітник. З переляку один актор забув наплічну сумку, інший — мобільний телефон, і були змушені слізно просити митника, щоб той дозволив забрати своє майно. Працівники митниці не соромились кричати на українців, які, розгубившись, відійшли трішки убік. А «найвеселіше» почалося, коли пані в гумових рукавичках почала перетрушувати всі особисті речі волинян: ковбаса й котлети летіли у смітник, вегетаріанські наїдки також опинилися в тому кошику. Ніхто не повертав посуду, в якому зберігалася їжа, ніхто не чув ніяких пояснень.
Читаючи про схожі випадки в інтернеті, часто натрапляв на коментарі, що самі українці винні у такому ставленні. Вибачте, але тут справа не у м’ясі… Службова особа порушує етикет, принижує гідність людини, дискримінує її (ймовірно за національною ознакою). Хіба це європейська норма?
Хоча, як сказала мені одна колега, не з чуток знайома з контрабандним бізнесом, не всі наші котлети знищують польські прикордонники. А частину їжі, порушуючи санітарно–карантинні норми, уминають за обидві щоки. Та нам не шкода, на здоров’я! Тільки ж будьте людьми!
