«Кому треба, щоб копальню №10 завершили? Тоді ж не буде чого дерибанити»
Я народилася і виросла в шахтарському регіоні. Змалку не із картинок знала, що таке гірниче підприємство, оскільки тато – агроном – працював у 1970-ті роки завідувачем шахтної теплиці. Отож не лише здалеку споглядала терикони і клуби диму, а зблизька бачила стволи, кліть, увесь процес підготовки гірників до спуску під землю
Згодом журналістська професія спонукала дізнатися, як насправді проводиться кріплення покрівлі, рубання «чорного золота» і відправка його вагонетками на-гора. З дитинства також запам’ятався гул геологорозвідувальних вишок як передвісників зведення шахти. Жителі нашого села, яке зарахували до неперспективних, з оптимізмом сприймали цю новину, надіючись, що блага цивілізації прийдуть з початком будівництва вугільного підприємства. Так і сталося.
За зведення шахти №10 взялися у 1989 році і до сіл не лише проклали асфальтівку, а й провели газ. Словом, життя почало налагоджуватися. Але на відміну від тих далеких 1970-х, з часом усе менше залишалося тих, хто вірив, що копальню добудують у найближчій перспективі. До них примкнула і я після нещодавнього візиту до неї.
Директор ДП «Передпускова дирекція шахти №10 «Нововолинська» Сергій Кожушкін разом зі спеціалістами розповіли про стан будівництва підземки. Незважаючи на те, що готовність об’єкта становить більше 80-ти відсотків, про завершення його наразі не йдеться. На запитання, хто міг би пришвидшити цей процес, керівник сказав, що відповідь не в його компетенції. А для того, щоб потрапити на копальню для ознайомлення з проблемами, скажімо депутатам обласної ради, потрібно брати дозвіл у замовника.
Ним виступає державне підприємство «Дирекція з будівництва об’єктів», яке знаходиться у Червонограді Львівської області. Його керівника призначають у Міністерстві енергетики та вугільної промисловості. Кабмін і контролює всі процеси. Саме замовнику надходять кошти, які потім скеровуються генеральному підряднику ПрАТ «Укрзахідвуглебуд», який, на свій розсуд, розподіляє субпідрядникам, яких чимало. Серед них – ДП «Передпускова дирекція шахти №10».
Але, виявляється, керівництво цього державного підприємства жодного впливу на темпи будівництва не має, як і не знає, скільки треба коштів, аби запрацював стратегічно важливий об’єкт із запасами 37,8 млн тонн енергетичного вугілля газової групи. Скажіть, за умови існування такої хитромудрої схеми будівництва підприємства, реально проконтролювати, наскільки ефективно воно ведеться, визначити найскладніші ланки, що не дають змоги у стислі терміни здати його врешті-решт в експлуатацію? Тим більше, що, як з’ясувалося, замовник навідується сюди вряди-годи.
А що можуть зробити рядові працівники, задіяні безпосередньо на зведенні шахти? Є матеріали – вони працюють, нема – роботи припинені. Раді з того, що їм виплачують зарплату. Один із них, зі зрозумілих причин відмовившись назвати прізвище, сказав: «А кому треба, щоб шахту завершили? Якісь мільйони щороку надходять. Здадуть в експлуатацію – припинять фінансування. Не буде чого дерибанити». Є заборгованість із зарплати – треба протестувати. Виплатили — подякуйте й мовчіть. «Забули» в бюджеті вписати «десятку», потім «згадали» завдяки напору активістів – знову подякуйте. Заговорили про «консервацію» — почалася боротьба, щоб цього не допустити. Прислухалися, не зупиняють будівництво — от і добре. Було б гірше, якби його «заморозили», бо скільки б то людей залишилося без зарплати!
