«Тільки повернувшись із війни, розповів усю правду рідним»
Замість курортних сіл згарища та руїни бачив на власні очі учасник бойових дій у зоні АТО, старший прапорщик, військовослужбовець Нововолинського об’єднаного районного військкомату Геннадій Зубчик
Він небагатослівний. На запитання відповідає чітко, зрозуміло — і в цьому вловлюється військова виправка й дисциплінованість. Розповідає насамперед про те, що вважає найбільш важливим.
— У 1996 році був призваний до лав Збройних сил України. Службу проходив у прикордонних військах, де й залишився аж до виходу на військову пенсію у 2011 році. Згодом працював в охоронній системі ДП «Волиньвугілля». Коли ж розпочалася війна на Сході України, відразу прийшов у військкомат і попросився добровольцем. Тоді мені надали відстрочку, але через деякий час отримав повістку.
Був приємно здивований і навіть вражений військовою майстерністю та стійкістю наших морських піхотинців, які у цьому секторі тоді тримали оборону.
Попервах Геннадій служив у Нововолинському військкоматі, але відчував, що цього замало. Звертався з рапортами про відправку в зону АТО, адже мав військовий досвід, відповідну підготовку і вважав, що його місце там, на передовій. Цьогоріч у квітні прохання задовольнили.
— Пам’ятаєте «бойове хрещення», перший посвист кулі після прибуття на місце служби? — запитую.
— Там літали міни, гатили «Гради». Я перебував у спеціальній наглядовій місії, яка фіксувала щодня кількість обстрілів з боку сепаратистів і російських військ. Мали для цього відповідне обладнання, сучасні засоби зв’язку, професійні планшети. А те, що ви бачили ввечері по телебаченню у новинах, також надходило від нас. До вибухів швидко призвичаїлися, якщо можна так висловитися, за звуком вловлювали, куди летять снаряди.
— Виходить, ви були у найгарячішій точці?
— Судіть самі: Маріуполь, Водяне, Широкине та інші населені пункти, так званий сектор «М».
— Так, чи не щодня у повідомленнях ЗМІ зазначалося, що вони перебувають під нещадними обстрілами…
— Саме в цій зоні я провів три нелегкі місяці. Фактично зараз, на жаль, від окремих із тих сіл, багато з яких курортні, нічого не залишилося — одні руїни і згарища. Але впевнений: ворог там не пройде. Був приємно здивований і навіть вражений військовою майстерністю та стійкістю наших морських піхотинців, які у цьому секторі тоді тримали оборону.
— За вас хвилювалися рідні. Були з ними на постійному зв’язку?
— Вони, звичайно, знали, що я в АТО. Але мусив приховувати, що перебуваю у «гарячій» точці. Просто казав, що їжджу автомобілем із полковником по Маріуполю. Тільки повернувшись із війни, розповів усю правду. Не хотів, щоб батьки, дружина, дочка дуже хвилювалися. Але, на мою думку, кожен чоловік повинен бути готовий стати на захист Батьківщини. Це — святе.
Зараз Геннадій Зубчик продовжує службу в Нововолинському військкоматі. У вільну хвилину рибалить: може похвалитися справжніми трофеями — 10-кілограмовим коропом і 12-кілограмовим білим амуром. Це дає гарну розрядку. Але війна не покидає солдата: вона — у спогадах, враженнях, розмовах із колегами, бо у військкоматі всі чоловіки — офіцери і солдати — пройшли через горнило АТО.
Роксолана ВИШНЕВИЧ
