Глава сімейства — гідний приклад для дітей.
Іван Бойчук має свій «міні–колгосп»
Спритності цього жителя села Тойкут Ковельського району можна тільки позаздрити, бо ж не всяка господиня видоїть корову за 3 хвилини і не кожен чоловік розбере свинячу тушу менш, ніж за півгодини
ДО ТЯЖКОЇ ПРАЦІ ЗВИК ЗМАЛКУ, АДЖЕ БАТЬКИ ВИХОВАЛИ ВІСЬМОХ ДІТЕЙ
Життєва історія Івана Сергійовича цікава, хоч і нелегка. Після школи збирав у селі молоко, згодом служив в армії, два роки трудився на хлібзаводі, який тоді діяв у Тойкуті. Пізніше пройшов курси провідників, але працював за спеціальністю недовго, бо став підприємцем — зайнявся заготівлею худоби. Досягнув у цьому ділі неабиякої вправності.
— Від моменту, коли свиню виводять із хліва і до обсмажування м'яса на пательні у мене без помічників проходить дві—дві з половиною години. Що ж там довше порати?! Головне — вигодувати, — жартує господар. — А щоб тільки розібрати тушу, хвилин 20 достатньо.
До тяжкої праці чоловік звик змалку, адже батьки виховали вісьмох дітей, із яких він — наймолодший. Коли були школярами, по черзі пасли худобу, бо тоді всі тримали по 4—5 голів.
Сім'я Бойчуків цікава ще й тим, що у ній — дві пари двійнят: Ніна та Марія, Галина та Микола, у яких цьогоріч ювілеї — 55 і 50 років відповідно. Брат Івана Сергійовича Віктор продовжив батьківську традицію — теж має вісьмох дітей (два сина і шість дочок). Дружина іншого брата, Петра, вправна господиня: пече чудові короваї для рідні і знайомих. До всього, родина Бойчуків весела, голосиста (ще один брат Олександр співає у церковному хорі) і дружна: п'ятеро братів завжди готові прийти на допомогу сестрам та один одному. Живуть усі близько, лише сестра Галина — у Ковелі.
Нашого цвіту — по всьому світу: родичі є і в сусідніх селах, і в Харківській області, у Маріуполі мешкають дві тітки з сім'ями, — каже сестра пана Івана Ніна. — До речі, позаминулого літа, коли біля приморського міста тривали активні бойові дії, тітка Надія з внучкою і правнуком приїздили сюди, аби пересидіти стрілянину. Але затрималися недовго, розуміли: тиша на Сході настане не скоро.
МОЛОЧНА ПРОДУКЦІЯ В ХАТІ Є ЗАВЖДИ
Іван Сергійович на батьківському обійсті звів хату і вправно господарював разом із дружиною. На жаль, два з половиною роки тому невблаганна хвороба забрала кохану. Але не зламала впевненості глави сім’ї в своїх силах, його наполегливості. Попри тяжку втрату, він зберіг віру у себе, став ще сильнішим, адже треба ставити на ноги трьох дітей. І хоча вони вже не маленькі (доньці Марії 22 роки, синові Василю — 20, наймолодшій Анастасії — 13), старші вже працюють, батьківська допомога потрібна кожному. Тому й крутиться тато Іван, як білка в колесі, утримуючи чимале господарство: окрім птаства, коня, має 4 свиней і аж 6 корів (буває й більше). Такої кількості рогатої худоби не знайдете у жодного господаря в окрузі!
Молочна продукція у цьому домі є цілий рік. Заготівельників молока пан Іван не шукає, бо розбирають його постійні клієнти зі свого села та району. У той час, коли багато хазяїв збувають худобу, він продовжує утримувати чимале поголів’я. Більше того, сам вручну доїть корів, робить сметану, сир, масло і навіть плавленого сиру на ціле весілля племінниці приготував.
Не залежно від пори року, робочий день 48-річного господаря розпочинається тоді, коли більшість людей ще спить. Встає о п'ятій, інколи — раніше. Розповідає, що будильник не потрібен, вже звик сам прокидатися. Щоправда, в обідню пору дозволяє собі перекимарити годинку–другу. Жартує: «А хто мене ще пошкодує, як не сам?..»
Тому й крутиться тато Іван, як білка в колесі, утримуючи чимале господарство: окрім птаства, коня, має 4 свиней і аж 6 корів (буває й більше). Такої кількості рогатої худоби не знайдете у жодного господаря в окрузі!
— Доїльний апарат є, проте ним не користуюся. Був період, коли влада роздавала їх, а вони виявилися ніякими. Краще б гроші людям дали, було би більше користі. Я і вручну добре справляюся, — каже хазяїн. — Хіба корова дуже тверда, то до десяти хвилин треба сидіти, а так 3—5 хвилин — і подоїв. Єдина проблема — влітку треба часто мити сепаратор, бо молока багато, переганяю вранці і ввечері.
Як тільки зазеленіє весняна травичка — корівки відправляються «на природу». Щоб не гонити їх у череду, на паєвій ділянці за кілька кілометрів від домівки господар облаштував «міні-колгосп»: переніс із обійстя стару літню кухню, підрихтував її, викопав ставка для напування — і «миньки» тут днюють і ночують. І так уже більше десяти років. Іван Сергійович приїжджає до худоби, щоб видоїти, перепнути, дати пити. Корови повертаються у село тільки перезимувати.
— От якби ви до нас теплої пори приїхали, показав би, яка там краса, роздолля… — каже господар.
Влітку молоді Бойчуки майже весь час проводять у лісі: знають і ягідні, і грибні місця. Очевидно, від мами перейняли хазяйновитість, а від тата — спритність. Минулого сезону старша дочка Марія щодня до обіду за допомогою бралки назбирувала по 36 літрів чорниць, молодша — 21. Син Василь ходив не часто, але приносив по 25 літрів ягід. У грибний сезон у їхньому домі є дари лісу в консервованому, сушеному, замороженому вигляді.
На подвір'ї хазяїна стоїть сільськогосподарська техніка. Це — територія сина, який цікавиться механікою, хоча працює на пилорамі. Коли люди просять, обробляє їм поля. «Добре їм, бо тяжко працюю», — усміхається, показуючи на свіжозбиті грудки масла, пан Іван. От би ще чиновники наші так працювали…
