Підполковник медичної служби написав книжку про місто над Стиром
18 грудня 1864 року народився Адам Войнич (на фото), польський лікар і краєзнавець, автор видання «Луцьк на Волині»
Він народився на Підляшші, але вважав себе справжнім лучанином: жив неподалік замку Любарта, і хоча був лікарем за фахом, але більш відомий своїми краєзнавчими працями.
Книга цінна тим, що фіксує тогочасний стан Луцького замку, костелів та церков.
Адам Войнич навчався у Варшавському університеті, практикував у Санкт–Петербурзі та Парижі. Його шлях як військового лікаря почався під час російсько–японської війни 1905 року, а завершився польсько–українсько–радянською війною 1920 року. Мав звання підполковника медичної служби.
Войнич близько півстоліття прожив у Луцьку. Був відомий не тільки як хороший медик (проявив себе під час епідемії холери у 1893 році), але і як громадський діяч. Після обрання депутатом Луцької міської думи дбав і про санітарний стан міста, і про збереження пам’яток. Як депутат займався збиранням актів на право володіння землею. Цю інформацію пізніше використав у краєзнавчих дослідженнях.
Найвідоміша його праця — «Луцьк на Волині», де виклав коротку історію міста та зробив огляд найвизначніших пам’яток. Саме цим і цінне його видання, адже фіксує тогочасний стан замку, костелів та церков. Вона добре ілюстрована світлинами, які є унікальними свідками життя нашого міста. Але лікарська душа Войнича вимагала подати не тільки краєзнавчі відомості. Тож у книзі «Луцьк на Волині» зроблено карту криниць міста, зазначено якість води у кожній з них. Є також її аналіз у місцевих річках. Цікава праця Войнича і про родовід луцьких землевласників. Пізніше лікар почав досліджувати генеалогію землевласників сіл та містечок Луцького повіту.
За Польщі Войнич також був шанованою людиною. Входив до складу делегації, яка клопоталась завершенням залізниці з Луцька до Львова. Був секретарем Луцького лікарського товариства та членом правління Товариства краєзнавства і опіки над пам’ятками старожитностей.
Після приходу перших совєтів Войнича з сім’єю заарештували і вивезли в Сибір. У 1945 році йому вдалося вирватися з лабет енкаведистів. Він виїхав у Польщу, де й помер у 1955–му.
Тарас ГРИЦЮК
