Як ми заглянули у дзеркало, через яке святий Миколай спостерігає за дітьми…

 Дорога була нелегкою, але веселою і цікавою. Алла Олексі­ї­­в­на (організатор подорожі) увесь час розповідала про походження назв населених пунктів, котрі ми проїжджали, цікаві відомості про визначні пам’ятки культури та історії… і про казку, на зустріч з якою ми вирушили.

«Маєток святого Миколая» розташований у мальовничому куточку серед гір — у селі Пістинь Косівського району Івано-Франківської області на території Національного природного парку «Гуцульщина». Резиденція дуже велика і красива. Сам будинок зведений з дерева, в гуцульському стилі. Тут облаштовано робочий кабінет та світлицю святого Миколая, де він разом зі своїми помічниками працює без вихідних увесь рік, а 19 грудня запрягає коней і на санях виїжджає з маєтку, щоб розвезти дітям гостинці.

Ми побували у кімнаті-пошті святого Миколая, де зберігаються листи дітей із 26 областей України. І скільки радості було в очах школярів, коли вони відшукали листи з нашої Волинської області, а ще більше, коли побачили з рідного містечка Рожище!

Ми побували у кімнаті-пошті святого Миколая, де зберігаються листи дітей із 26 областей України. І скільки радості було в очах школярів, коли вони відшукали листи з нашої Волинської області, а ще більше, коли побачили з рідного містечка Рожище!

Відвідали і кімнату-музей новорічно-різдвяної іграшки, де під стелею яскраво світиться люстра, прикрашена сріблястими скляними фігурками у вигляді ангелів-охоронців, та з радістю загадали бажання біля чарівної ялинки, і музей природи, де дізналися про тваринний та рослинний світ мальовничих Карпат. А в кімнаті відпочинку можна було зручно розміститися на різьблених дерев’яних лавах і через віконце насолоджуватися прекрасними краєвидами.

Та найбільше вразили покої Миколая: кожен охочий міг полежати на ліжку святого і заглянути у дзеркало, через яке він спостерігає за дітьми й бачить хороші і погані вчинки малечі.

Довгоочікувана зустріч з Чудотворцем відбулася у світлиці. Юні рожищани розповідали про свої справи, співали колядки та щедрівки, а потім віддали Миколаю листи, приготовлені заздалегідь, і отримали чудові подарунки з побажаннями успіху та міцного здоров’я.

Далі усі пішли до ватри — ​місця зустрічі 12 місяців. Діти мали можливість завітати у будиночки з різдвяними мотивами: Свята вечеря, Ісусик у яслах, вертеп. А обабіч лісових стежок побачити казкових персонажів, вироблених із дерева місцевими умільцями.

У комплексі «Підкова», де зупинились на відпочинок, нам провели майстер-клас із виготовлення коників із бринзи.

Наступного дня відвідали Музеї мольфарства. У невеликій дерев’яній хатині зібрано чимало атрибутів гуцульських знахарів, а також трави та настої, якими лікували людей та тварин. Почесне місце в експозиції займає стіл із речами останнього карпатського мольфара Михайла Нечая із села Верхній Ясенів.

А в музеї гуцульського побуту та мистецтва «У трембітаря», що у Верховинському присілку Швейково, нам розказали про життя та побут гуцулів, їх обряди, традиції. Діти з величезним захопленням слухали гру господаря маєтку, заслуженого працівника культури України пана Миколи Ілюка, а потім і самі спробували заграти на трембіті, дзвіночках, дудці. Всі були приємно вражені, дізнавшись, що пан Микола знімався у кінострічці «Останній москаль», у проекті «Кохання на виживання», «Селянка — ​панянка», а зі своїм музичним колективом «Гуцули» об’їздив півсвіту. Був лауреатом фестивалю «Берегиня», що проходив у Луцьку. Мало того, дідусь пана Миколи — ​Микола Сливчук — ​знімався у фільмі «Тіні забутих предків».

Відвідали музей «Писанка» в місті Коломия Івано-Франківської області — ​єдиний такий заклад у світі. Цього року йому виповнюється 30 літ. Унікальність музею не лише в тому, що його виконано у формі яйця, висота якого 14 метрів, діаметр — ​10. Приміщення виготовлене повністю з кольорового скла. Воно не має даху. Тут зібрано понад 12 тисяч писанок (найстарішій — ​більше 100 років) з переважної більшості областей України, а також із Пакистану, Шрі-Ланки, Білорусі, Польщі, Чехії, Швеції, США, Канади, Франції та Індії. Існує традиція ​перші особи держави під час відвідин залишають свій автограф розтопленим бджолиним воском на поверхні яйця, яке потім розписують.

Останньою зупинкою була хата-музей Галинки-Верховинки «Вишиванка», де зберігаються оригінальні старовинні речі.

Пані Галина надала нам вишиванки, перевдягнувшись у які, ми відчули себе справжніми гуцулами, провела майстер-клас із в’язання хустки та мотанки. У музеї є записи подяк бійців за їхнє повернення до стабільного ритму життя, з котрих і дізналися, що господиня бере активну участь в організації соціально-психологічної реа­білітації воїнів АТО.

Усю подорож радували око прекрасні гірські пейзажі, а серце зігрівали гостинні приємні люди, які всією душею люблять Україну.

Дуже дякуємо Аллі Новосад та Людмилі Романовій за те, що організували таку чудову поїздку для дітей та батьків. Дякуємо за казку, подаровану вами!

Вдячні батьки учнів 5-х класів.