«Не ділю волинян за політичними переконаннями»

«Тепер боремося за приміщення для ратнівських інвалідів»

— Пані Надіє, з яким настроєм ідете на сесії?

— Депутатом стала вперше. Тому постійно навчаюсь. На сесії завжди йду з налаштуванням на позитивну, конструктивну та злагоджену роботу. Імпонує те, що голова обласної ради Ігор Палиця намагається об’єднати депутатів для вирішення важливих питань, які ставить перед нами громада. Інколи хочеться бачити більше порозуміння між усіма фракціями.

— Якими новими викликами запам’ятався вам 2017–й?

Перетинаючи кордони, завжди думала: так далі бути не може!

— Одним із них стала співпраця з неповносправними громадянами. Читаючи законні і підзаконні акти, які стосуються інклюзивної освіти, створення середовища для інвалідів тощо, зрозуміла, що досі відсутні комплексні заходи для цієї категорії громадян, серед яких — ​чимало молоді. Разом із Ратнівським районним осередком Всеукраїнської організації інвалідів «Союз організації інвалідів України», який очолює Валентина Коротинська, польськими та білоруськими партнерами підготували проектну заявку для участі в Програмі транскордонного співробітництва «Польща — ​Білорусь — ​Україна 2014–2020». Пройшли до другого етапу, тепер чекаємо на результат. Сподіваємося, що питання безпеки інвалідів, їх активної соціалізації в суспільстві будуть у пріоритеті секретаріату програми. Приємно, що Ратнівська районна рада на чолі з Михайлом Макаруком підтримала звернення тамтешнього осередку неповносправних громадян для виділення їм приміщення. У разі позитивної відповіді буде створено інформаційно–правові, навчально–профорієнтаційні, психологічні платформи соціальної інтеграції для українських, білоруських та польських інвалідів.

— А чому саме в Ратному? Це ваш округ чи, може, звідти родом?

— Я балотувалася від міста Луцька. Моя мала батьківщина — ​це село Велика Глуша Любешівського району. В плані політики в мене поділу нема — ​стараюся зробити щось корисне для всієї області. А вибрала цей район, бо пані Валентина дуже ініціативна. Раніше навіть не уявляла, наскільки активні та прогресивні ці люди. Маємо багато чого в них повчитися!

— Що можете сказати про підтримку молоді на Волині?

— В області прийнята програма підтримки молоді, програма «Власне житло». Однак на це виділяється мало коштів. Варто відзначити ефективну роботу «Молодіжного центру» в Луцьку, який очолює Захар Ткачук. Щодо наших реалій, то в обласному бюджеті 2018 на молодіжну політику планують виділити 280 тисяч гривень. Це зовсім небагато, тому й надалі треба шукати інші джерела фінансування, щоб рухатися далі.

«Ми досі не маємо інвестиційного паспорта області!»

— Пані Надіє, ви — ​секретар постійної комісії з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій. Чому вибрали саме цей напрямок?

— Волинь має надзвичайно вигідне географічне розташування. Я сама родом із села, від якого до кордону з Білоруссю 18 кілометрів, і до Польщі недалеко. Будучи ще студенткою, перебувала на семестровому навчанні в Німеччині, згодом проходила стажування у Польщі. Перетинаючи кордони, завжди думала: так далі бути не може! Чому наші митні переходи в такому занедбаному стані, особливо ті, що межують із Республікою Білорусь? Це ж перше, що бачать іноземні туристи, інвестори. Тому й вибрала цю комісію. Коли за два роки вникла глибше в те, як поставлений процес створення інвестиційного привабливого середовища краю, прийшло деяке розчарування. Волинь досі не має інвестиційного паспорта області! То чи легко загітувати інвестора для вкладання коштів у нашу економіку? Ось тут і відповідь на питання, чому Львівщина пішла значно вперед у залученні інвестицій.

— Що хвилює вас як декана факультету бізнесу Луцького НТУ?

— 2015 рік для мене став роком змін: я стала деканом факультету і була обрана депутатом Волинської обласної ради від УКРОПу. Спілкування зі студентами мене надихає — ​вони повні віри та оптимізму, креативні та розумні. Серед завдань, які ставимо на факультеті, — ​зменшити прогалину між освітою та практикою. Тішить те, що останнім часом роботодавці більше цікавляться навчанням студентів, готові підключитися до проведення практичних занять, надати їм місця на виробництві. Розуміємо, що вільне володіння англійською мовою сьогодні уже є не конкурентною перевагою, а однією з обов’язкових вимог. Радує те, що наші студенти мають змогу паралельно навчатися за кордоном (наприклад, за програмою ERASMUS+), отримуючи стипендію близько 750 євро на місяць, і в більшості повертаються додому. Але треба, щоб наша держава більше старалася, щоб наші кваліфіковані фахівці залишалися працювати в Україні.

— Чи допомагає вам депутатство в основній роботі? І чи комфортно працювати в сесійній залі поряд із керівником — ​ректором університету?

— Я не використовую мандат у повсякденній роботі, як і для особистих корисливих цілей. Хіба що отримую більше потрібної інформації від колег–депутатів, інколи вони підключаються для проведення певних заходів для студентів. Щодо нашого з Петром Савчуком депутатства, то знову ж таки — ​в університеті ми — ​ректор і декан, а в сесійній залі — ​колеги, в яких погляди і думки можуть не завжди збігатися.

Роксолана ВИШНЕВИЧ